http://www.chitalnya.ru/

Оголене дерево

Стихають осені октави
У присмерку багрянців слави.
З оголених брунатних віть
Віщують вороння орави.

Без барв осіннього розмаю
Ліс у хмурній дрімоті спить.
Я в суть землі вростати маю!
Я віти до небес здіймаю!

Крізь незбагненність лихоліть
Вітри-чужинці налетіли,
Думок між листям не жаліли...
За віщо душу оголили?

Душею чую ще живою
Цей сум?.. Чи кроною кривою?
Поміж гілок над головою
Про що там вороння кричить?..


Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 26.10.2012 14:31