Осінній зоряний ноктюрн
Вітер кублить у листі,
Розігнавши всі хмари
В дальні далі імлисті.
Мов закохані очі,
Ніжно скапують зорі
Сум осінньої ночі
В небеса неозорі.
П’ють тополі вершками
Стигле зоряне злато,
Трусять в тишу листками
Таїну листопаду.
Ніч снує бур’янами
Морозець край дороги,
Зорі росить між снами
Нерозсудливо трохи.
В зірні сни безоголосі
Йду… Крайнеба світаю.
Звідки зорі в волоссі?
Не скажу… Не згадаю.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Вірші, що не увійшли до рубрик
Опубліковано: 27.10.2012 11:13