Тополиний вірш
В хмар холодний кисіль
Утопили невтішні вершки.
Мов задавнені болі,
Крик ворон звідусіль
Душу стомлену рве на шматки.
Крізь осінню палітру
Вперто крони звели
В мить, де барви світанок снує.
Від байдужості вітру
Не щеми, не боли,
Неприкаяне серце моє.
Віти схитують голі
Сум вітрів і мокви
У надії вгорнутися в сніг.
Дум нестримні тополі,
Чи ж дотягнетесь ви
До засніжених мрій дорогих?..
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 22.11.2012 20:40