ВИХОР ДОЛІ |
![]() Йшов тихий сніг. В безвітряну погоду Сніжинки, ніби квіточки малі, В казковій заметілі хороводу Спадали білим пухом до землі. Враз дві з них зовсім поряд опинились, Кружляючи в танку за кругом круг, Зчепили «промінці» й розговорились. Одна сміялась: – Гарно як навкруг! Торкнемося землі в казкову пору, Огорнемо м’яким серпанком світ! – Від ніг важких загинемо ми скоро! Затопчуть! – друга мовила в одвіт. Раділа перша: – Помчимо до моря В стрімких потоках талої води! – Розтанемо, – зітхнула друга з горя, – І зникнемо весною назавжди! Враз віхола війнула легкокрила Поривом вітерцю над обома, І кожна в вихор долі полетіла, Який собі наврочила сама. Автор: Тетяна Чорновіл Рубрика твору: Лірика філософська Опубліковано: 21.01.2013 17:19 |