ВИХОР ДОЛІ
Йшов тихий сніг. В безвітряну погоду
Сніжинки, ніби квіточки малі,
В казковій заметілі хороводу
Спадали білим пухом до землі.
Враз дві з них зовсім поряд опинились,
Кружляючи в танку за кругом круг,
Зчепили «промінці» й розговорились.
Одна сміялась: – Гарно як навкруг!
Торкнемося землі в казкову пору,
Огорнемо м’яким серпанком світ!
– Від ніг важких загинемо ми скоро!
Затопчуть! – друга мовила в одвіт.
Раділа перша: – Помчимо до моря
В стрімких потоках талої води!
– Розтанемо, – зітхнула друга з горя,
– І зникнемо весною назавжди!
Враз віхола війнула легкокрила
Поривом вітерцю над обома,
І кожна в вихор долі полетіла,
Який собі наврочила сама.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 21.01.2013 17:19