http://www.chitalnya.ru/

Крижана казка

Крізь вітрів пориви дужі
В люстро мерзлої калюжі
Видивлялася Зима.
Втупивши очей морози,
Хмар патлаті сиві коси
Поправляла крадькома.

– Ти промов, люстерко, лише,
Я на світі наймиліша? –
В скло ламке трусила сніг,
– Я красуня горда, видна!
То чи ж є панянка, гідна
Снігових принад моїх?

– Є! – калюжа мерехтіла,
– З першим птаством прилетіла
Юна чарівна Весна.
Ніжить котики вербові
Серце, сповнене любові,
А не грудка крижана.

Ждуть її, дощами вмиту,
У віночку з первоцвіту,
Ниви, ліс, гаї, степи.
Й я, твоє люстерко, тану…
Не протився в мить весняну,
Вперта Зимо! Відступи…


Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика пейзажна
Опубліковано: 19.03.2013 15:21