Крижана казка |
![]() В люстро мерзлої калюжі Видивлялася Зима. Втупивши очей морози, Хмар патлаті сиві коси Поправляла крадькома. – Ти промов, люстерко, лише, Я на світі наймиліша? – В скло ламке трусила сніг, – Я красуня горда, видна! То чи ж є панянка, гідна Снігових принад моїх? – Є! – калюжа мерехтіла, – З першим птаством прилетіла Юна чарівна Весна. Ніжить котики вербові Серце, сповнене любові, А не грудка крижана. Ждуть її, дощами вмиту, У віночку з первоцвіту, Ниви, ліс, гаї, степи. Й я, твоє люстерко, тану… Не протився в мить весняну, Вперта Зимо! Відступи… Автор: Тетяна Чорновіл Рубрика твору: Лірика пейзажна Опубліковано: 19.03.2013 15:21 |