http://www.chitalnya.ru/

Острів

Раз затонуло судно під час шторму,
А коли шторм у океані втих,
Один з команди врятуватись зміг,
Страшним акулам не додавши корму.
З останніх сил до острівця малого
Доплив таки, й годину не одну
Вглядався в горизонту далину
Й молив натхненно про спасіння Бога!
Та не спішив ніхто на допомогу,
Лиш шепіт хвиль навкруг, куди не кинь.
Зліпив з обломків корабля курінь
І рушив в пошуки наїдку хоч якого,
Не ждав, що спрага з голодом здолає.
Блукав по острівцю, не чув і ніг,
Голодним повернувся на нічліг…
Та глядь! Курінь страшним огнем палає!
Кричав, в огні відчувши щось знаменне:
– За що?!!! Я ж тебе, Господи, благав!
А ти не чув і не допомагав!
Та ще й останнє відібрав у мене!
Заснув важким тривожним сном до рання…

Прокинувся від звуків корабля,
І рятувальну шлюпку вздрів здаля!
Гукнув рятівникам в мить здивування:
– Як же знайти мене ви мали змогу?!
Хтось з моряків щасливцю відповів
Ти ж вогнище сигнальне розпалив,
Тож капітан наш курс узяв на нього.


Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 23.03.2013 00:34