В заграві сонечко вставало...
Котилося весни зелом,
З холодних трав росу спивало
Жагучим трепетним теплом.
Зітхнувши ночі наостанку,
У небеса ясні зійшло,
Краси ласкавого світанку
Аж повну пригірщ налило.
Ступатиму нечутним кроком
Із храму лагідного сну,
Щоб не злякати ненароком
Тремтливу ношу чарівну.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика пейзажна
Опубліковано: 02.05.2013 09:44