http://www.chitalnya.ru/

Весна...

Надворі квіти розпустились,
Дерева зеленню покрились.
Усе живе і розцвітає,
Ніщо біди не накликає...
Звичайна хата, сад, город,
Живуть як всі – простий народ.
Ось жінка йде літ сорока,
хода поважна, та легка.
Іде додому із роботи,
та не виказує турботи.
Та що й казати – нелегка,
Дорога у трудівника.
Єдиний син...і той воює,
Про нього рік уже не чує...
Чи десь загинув, чи живий?
Та краще жив би – молодий!
...Підходить ближче – хтось гукає.
Сусідка може то питає?
Та ні...солдат... Вона спинилась,
У грудях серце защемило.
Напевно син? Уже змужнів.
Тут хлопець думку перебив:
„Я друг Миколи, ми служили,
два роки по окопах жили...
Ось його речі – я зберіг.”
Поставив тихо на поріг
Й пішов, а мати вся збіліла,
Бо серце швидше зрозуміло:
Загинула її дитина,
Війна забрала в неї сина...


Автор: Михайло Битлянин
Рубрика твору: Лірика військова
Опубліковано: 04.05.2013 10:42