chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Я - ВОЛОДАР ВСЕСВІТУ!!!

[Олег Корнієнко]  Версія для друку


Нездійсненна місія

«Кислотний дощ у липкій темряві ночі льодяними канчуками хлистав наші панцирі. Я – Аргослав, син уславленого підкорювача половини Всесвіту Аргодона із клану Зоряних Конкістадорів зі жменькою уцілілого десанту ганебно втікав з цієї незламно-пекельної планети. Надія вчасно вийти на точку евакуації ледь жевріла, стухаючи у сирих потоках вуличної каламуті.
В такт стугоніння ніг у наших мізках пульсувало лише одне запитання, що телепатично здригало скатовані плоті товаришів по зброї та, вільно несучись зв’язковими порталами Світобудови, викликало жалісливий щем у її обивателів. І це питання було: «Чому ми недооцінили їх?!» А ще пульсувало: «Чому дозволили розвинутись?!»
Автоматично оминаючи перешкоди, наш колективний розум, енергетичними потоками якого диригував я, судорожно шукав відповіді на ці запити. Після того як десяток вояків, потрапивши під транспорт Людців, раптово перетворилися на коричневі плями, я перенаправив енерголаву у русло спільного розгляду місії, від її початку до провалу. Чіткі восьмикутні картинки запалахкотіли у моєму мозковому аналізаторі, що блідли по мірі того, як гинув мій десант. Від згадки про домівку, під змоклими обладунками розлилося приємне тепло солодких спогадів дитинства.
Наша планета Арагонда була базовим галактичним стрижнем, довкола якого оберталися колонізовані нами сонячні системи – сателіти, що забезпечували процвітання арагондців. Теплий, але доволі вологий клімат нашої панівної оселі, постійне розширення її вселенських і пізнавальних меж, дозволяло наше неконтрольоване розмноження без ризику перенаселення та незмірний, майже вічний період життя. Після завоювання ближніх галактик, вищий орган влади – Аргада Старійшин вирішив направити партії десанту у найвіддаленіші куточки космосу, на пошук та поневолення нових незвіданих галактик. Велика честь (може через минулі батькові заслуги) знезійшла і на мене. Я очолив десант свого клану! Клану Зоряних Конкістадорів, нагороджених відзнакою Аргади «Підкорювач п’ятисот планет»!!!
За жеребкування для виконання історичної місії, мені дісталась сигароподібна галактика «Посмішка Безодні», від назви якої ні у мене, ні в жодного ретельно відібраного мільйону бронзовопанцирних досвідчених вояк, не виникло навіть натяку на те, що це ймення виявиться провіщим. Пройшовши крізь шлюзові портали Чорних Дір, ми з легкістю скорили «Реготунчика», так жартівливо прозвала це скупчення безвольних зірок моя брунатна десантура. І ось, коли я вже був в передчутті тріумфального повернення на Арагонду, один із запізнілих патрулів повідомив, що знайшов у задрипаній сонячній системі невеличку чарівно-блакитну планету зі стандартними умовами для розквіту життя. Ейфорія легких перемог змусила нас прийняти пленарне рішення про негайне вторгнення. Здійснивши всього одне шлюзування, ми розпочали нашестя.
Перші секунди агресії, охолодили наш бойовий запал. Блакитно-зелені чари планети, виявилися оманливою ілюзією, за вуаллю якої на нас чекала дебела гравітація і агресивна киснева атмосфера. Сотні необачливих десантників з розвідувальної партії були буквально розчавлені гігантським тяжінням та роз’їдені з середини кислотним повітрям. Урахувавши ці прикрощі я, одноосібно подав команду загальної тілесної трансформаційної адаптації. І це була моя ПЕРША помилка!
Перебудова зайняла, за місцевими мірками Часу, кілька мільйонів швидкоплинних років. Весь цей період, ми з непідробленою цікавістю заворожено спостерігали за прискореною еволюцією видів, що успішно намагалися пристосуватися до швидких геологічних та кліматичних змін планети. Ми були свідками їх титанічних потуг заради сходження на панівний Олімп, коротке володарювання та агоністичну погибель, що звільняла трон для інших борців за існування. Пошук форми, вільної ніші, способу та джерел харчування: усе мало одну мету – розмноження! Розмноження, на вівтарі якого вони спалювали миттєвість жалюгідного життя?! Це незмірно дивувало нас і викликало повагу до цих створінь, що керувалися лише інстинктами пристосування. Умовно ми поділяли їх на «арагондозалежних» і «обмежено вільних», тобто, тих хто розвивався на одному місці, а гинучи давав плідне підґрунтя іншим та тих, що вільно пересувалися водними резервуарами, ґрунтом, повітрям, постійно споживаючи у їжу «залежних», «вільних» та не гребуючи навіть канібалізмом. З рештою усі вони були легкодоступним джерелом НАШОЇ енергії! Ця грайлива веселка еволюції, заколисала наш розум, розчепила атом холодної логіки на мільярдні часточки емоційних протонів.
Нас не насторожило сходження на «Вершину Слави» незмірних м’язисто-зубастих гігантів, що декілька мільярдів років тероризували увесь екопростір, своєю безпринципністю та невтамованим апетитом. Навпаки, ми з завмиранням серця спостерігали їх війну за виживання яка, то розігрувалася суходолом, то пірнала у водяну прірву, щоб виринувши знову здіймали куряву на суші. Край цьому гіпнотичному безумству поклали навіжені ідеалісти Романтодоіди - космічні пілігрими з Іншого виміру. Їх дилетантська, невдала посадка призвела до катаклізму планетного масштабу, результатом якого стала майже повна загибель органічних видів. Недолугі волоокі, довгоногі лірики, що фанатично шукали КОНТАКТИ З РОЗУМОМ у паралельному міжвимір’ї, задля проформи виконання «Законів Світобудови», промугикали стандартні вибачення і зникли у воронці найближчого порталу, залишивши нас у пінній куряві катастрофи.
Відчуваючи легкий присмак гіркої досади на жувалах, за втраченим різноманіттям життєвих форм, ми твердо вирішили, що місія закінчена і настав час переможного повернення на Арагонду. Та живучо-стійке, незламне еволюційне відродження, з обов’язково-чаруючою боротьбою між видами, змусило нас перенести відправку принаймні, хоча б на один мільйон років. Я, ухвалив це спільне бажання, повівшись на повідку емоцій, чим скоїв ДРУГУ фатальну помилку.
Подібно Зоряним Богам, ми взяли шефство над одним із найактивніших видів – «Живородами», всіляко сприяючи їх розвитку. Їх блискавичний прогрес пихою зачіпав струни нашої гордині. МИ, і тільки МИ писали закони їх еволюцій! МИ… І, загравшись, не помітили смертельної загрози, що звівшись на задні кінцівки з примітивним знаряддям праці – палицею, вже визирала над буянням арагондозалежних. Цікавість знову взяла гору над логікою – ТРЕТЯ хиба!
Ми схаменулися лише тоді, коли обриси революційного підвиду, дивним чином стали схожими на романтодоідів, а під випуклобрівною черепною коробкою зажеврів вогник логічного мислення. Озброївшись усіма космічними знаннями, ми кинулись у бій! Але вже було запізно… Ледачкуваті від природи (як ми їх нарекли) Людці, своїм метким прагматичним мозком, швидко вловивши зиск від використання знарядь праці, перейшли до агресивного використання довкілля у своїх меркантильних інтересах. МИ, звичні до розміреної безкінечності часу, не встигали за їх тисячолітніми прогресивними стрибками. МИ просто фізично стали не здатні впливати на «підопічних». Наш ідеальний світ зруйнувався!
Деякий час, відмовляючись вірити в реальність своєї поразки, ми ще намагалися впливати на Людців, заполонивши їх оселі. Та цю мертворожденну ідею вони згубили, розсіваючи та розкидаючи спритно, синтезовані об’ємним мозком, інсектициди. …Загинули всі.
І ось Я - Аргослав, син уславленого підкорювача половини Всесвіту Аргодона із клану Зоряних Конкістадорів, вже один, ганебно втікаю до точки евакуації!?! Навіщо я це роблю?! Може краще загинути і одвічно залишитися тут, у цьому до безумства захіміченому ґрунті, воз’єднавшись на енергетичному рівні з упокоєним МОЇМ десантом, щоб не бачити докори розпачу і зневаги в очах одноплемінників?! Ні! Я повинен вирватись із цієї сміттєзвалищної безодні! З планети, що знекровлено задихається в ядучих октанових парах під реготливу істерику безжальних Людців! Я, повинен! Я, попереджу! Я, змо…»
Раптово довгі відростки передньої кінцівки юного Людця, схопили його стомлене тільце, здійнявши у гору.
- «Мамо. Що це?»
- «Фу, яка гидотна! Негайно викинь!!!»
І щойно Аргослав відчув під собою грунт, як високий підбор безжально розчавив надію на порятунок далекої домінуючої планети Арагонди.
«- Це кінець! Я – Аргослав! Я – Володар Всесвіту..!!!» понісся Вселенськими ефірами останній зойк відчаю знеславленої душі індивіда, охоплюючи серця космітів льодяним жахом абсолютного нуля…
А Ви питаєте: - «Куди поділись таргани?!»



Форма твору: Гостросюжетна література
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 428
Опубліковано: 14.06.2013 11:10





© Copyright: Олег Корнієнко



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи