http://www.chitalnya.ru/

ОРЕЛ

Розмахом крил з’єднавши захід й схід,
Ширяє в небі степовий орел,
Між хмаровиння ворсяних кубе́л
Прославши в травах стрімчаковий слід.

Гординею скоряючи вітри,
Не дивиться увись з перестороги,
Бо вище нього променять лиш Боги,
Сузір’ями розкинувши шатри.

На висхідних майнувши у зеніт,
Куди не в змозі долетіти суще,
Він зчитує віддалене грядуще
Із сонячних розпечених ланіт.

В залізних пазурах м’язистих ніг
Судомить Часу злякана пожива.
Нещадного ловця хвала тужлива,
Гарцює степом, ніби печеніг.

Незмінним вартовим німу блакить,
Надолено кроїть йому сумлінно.
І на зорі усе, що дише тлінно,
Росою життєдайною сріблить.


Автор: Олег Корнієнко
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 20.06.2013 09:04