http://www.chitalnya.ru/

Піду туди, де зорепад...

Піду туди, де зорепад
Тебе сховав вночі від мене,
Де небо вогнено-займенне
Вітає ранком білий сад.
Босоніж килимком весни
Із візерунком першоцвіту,
У даль, туманом оповиту,
Гайну!... а може тільки сни
Були нестримні почуття,
І насолода... й знов бажання?!
До одуріння, до світання?!..
Та ясно пам’ятаю я –
Як загубивсь в очах твоїх,
Потай зустрівшись випадково…
І пристрасть народила слово,
Услух сказав: – Вселенський гріх!
Така буває – на мільйон!
Ні, ні – одна на нескінченність!
В ній розчиняється буденність,
Мов на зорі тривожний сон!
Кохання Янгол ти святий,
І разом з тим – дитя провини!..
Шматуєш серце на частини
Бентежиш душу й розум мій!
Ти посміхнулась (як завжди),
І віддалася до остатку…
Під ранок щезла. А, на згадку
Лишила фото й напис «Жди!»

Босоніж мчу за виднокрай,
Мов іскру, бережу надію,
Що поверну тебе! Зумію!
Знайду загублений свій Рай!



Автор: Олег Корнієнко
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 21.06.2013 09:15