chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

ЕНОТЕРА

[Тетяна Чорновіл]  Версія для друку


Я – квітка Ночі, ніжна Енотера,
Лише для тебе, Місяцю мій ясний,
В своїх бутонах бережу цнотливо
Вразливу сутність поклику п’янкого,
Що лунко снами стислими нуртує.

У світлі Дня, коли панує Сонце,
Твій зблідлий лик, мов спомин, в небі бачу,
І відчуттям тремтить стеблинка кожна
Того, що скоро… скоро має збутись
У доторках звабливого смеркання!

А коли Сонце скотиться у безвість,
І Ти на небо зійдеш, мій єдиний,
Я вся напружусь, в вись Твою схитнуся,
Наповню щастям срібного проміння,
Бутони, що чекати вже стомились.

Так солодко… Так терпко, Місяченьку,
Крізь Ніч до Тебе вибухати цвітом!
Ще квітка! На! І ця Тобі, коханий.
Хай витончені пахощі пелюсток
Віщують те, що й так давно відоме.

Настане День, розтанеш Ти крайнеба,
Зів’януть квіти лагідні на Сонці.
Та не журись у хмарах, срібночолий,
Злеліє знов до присмерку бутони
Твоя нічна красуня Енотера…



Рубрика твору: Білий і вольний вірш
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 245
Опубліковано: 21.06.2013 17:29





© Copyright: Тетяна Чорновіл



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи