http://www.chitalnya.ru/

Стара повія доля

Вона – п’янке вино, що на розлив… Для всіх.
Але навіщо ж я плеснув його по вінця?!
Пожадливо спивав з передчуттям злочинця,
Нестямно жуючи, немов скоринку, гріх?

Світанням плівся геть, впустивши погляд вниз,
У перших промінцях соромлячись стосунків,
Що маком багровіли на шиї від цілунків…
То видно Долі був негаданий каприз.

Моя Фортуна ти – кокотка у літах,
Що глумиться завжди, коли штани знімаю.
Та плюнувши на то, до тебе я злинаю –
Бо тільки ти мені пасуєш по грошах.


Автор: Олег Корнієнко
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 22.06.2013 09:24