http://www.chitalnya.ru/

Абсурд

Моя промокло-спрагла плоть
Пісок спиває з криги дюн,
Де під ногами сонцезлоть
Кури́ть багном, неначе в’юн.

Мій розум тупістю списа,
Голубить прозаїчність мрій,
В чотирикутті колеса
Фортун, незайманих повій.

Душа, прославлена в ганьбі
Безгу́чним дзвоном лине вниз,
Де у посмученій гульбі
Роди́ться помислів каприз.

Лиш серце – скеля почуттів
У піні хвилювання крові…
Як довго ж я відкрить хотів,
Порожню пляшку з-під любові.



Автор: Олег Корнієнко
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 13.07.2013 07:34