ЯБЛУКА ЧЕРВОНІ
В таку неждану-несподівану зиму.
Лишилась в хаті наодинці з самотою.
Журба лиш ввечері провідує саму.
Про клопоти свої звітую чоловіку,
Якого вже нема, й читаю «Отче наш».
Потроху ще кріплюсь щодня на схилі віку,
Лиш спомин запече, буває, що аж-аж!
Я не жаліюсь! Ні! Бо люблять внуки й діти.
До себе жити звуть, та в них життя не те…
Бровко ж у будці як? Кота куди подіти?
Без мене, знаю, й хата рідна пропаде.
Живу я добре. Тільки порохом на скроні
З думок старих сніжить, мов з вузликів лахміть.
Вродили цього літа яблука червоні.
Ох і солодкі! Не погребуйте, візьміть…
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Світ душі
Опубліковано: 18.07.2013 10:03