chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Мінливість творчої душі

[Олег Корнієнко]  Версія для друку


Ховаюся в печерах самоти,
Заливши душу плавленою сталлю.
Байдужості фальшивою вуаллю,
Я обгорнувся щоби далі йти.
Нехай важка й виродлива броня,
Мусолить груди і горбатить спину.
Та краще вже у мушлі цій загину,
Ніж голого посадять на коня!
Глузливим батогом огріють: – В степ!
Де заздрощів уїдливі бур’яни
Загоєні роз’ятрять вкотре рани,
Для насолоди «жаб’ячих» потреб.
Вморозив й серце у глухезний лід,
На очі натягнув сліпця забрало…
А те за мить чомусь прозоре стало,
Від криги теж лишився мокрий слід?!
Второпав, не моє: броня, вуаль!
З печери сам коня у поле вивів
І в трунку емоційних переливів,
Розвіяв порохном тугу-печаль!



Рубрика твору: Лірика філософська
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 468
Опубліковано: 26.07.2013 08:42





© Copyright: Олег Корнієнко



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи