chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Притча про хрест

[Іванна Байда]  Версія для друку


Притча про хрест
Був чоловік. Семен. Щодня завзято
(Від ранньої весни аж до зими)
У будень працював. Робив і в свято,
Щоб якось жити в світі між людьми.
Копав, косив, колов на кухню дрова,
Садив, пиляв і годував свиней.
А ще мав кури, ще була корова,
Сварлива жінка й п’ятеро дітей.
Й грошей катма. Не дзвонить у кишені,
А дах тече, паркан давно прогнив.
Як лиш заробить, гріш – вода у жмені,
Зника, як вітер в теплий день із нив.
Тяжке життя, замішане на поті,
Чому ж-то Бог дав нести тяжкий хрест,
Чому живе у злиднях і в чорноті, –
В його душі давно вже ріс протест.
Почув Господь Семена. Взяв за руку
І каже : «Сину, йди за мною ти,
Допоможу здолать гірку розпуку,
Ось бачиш – тут печера, в ній – хрести.
Подумай добре. Вибери до смаку.
Тут долі всіх – багатих й жебраків.
Хтось царював, а когось, як собаку,
Ногою гнали із усіх кутків.
Тож обирай, й не нарікай на Бога,
Який візьмеш – із ним будеш іти.
Тепер вперед, шукай свою дорогу.
А навкруги – хрести, хрести, хрести.
–Ось цей красивий. В перлах весь, у грошах,
Блистить, на світлі – золотом сія.
О, житиму тепер завжди в розкошах,
Напевно, доля буде ця моя».
Узяв Семен хреста собі на плечі,
Та він важкий, не понести ніяк…
І відчуття у серці порожнечі,
А душу полонив холодний страх.
–Цей не підходить, не для мене певно,
З таким іти не зможу до кінця.
Та я знайду. Шукати буду ревно
Легкий для рук, важкий для гаманця.
Семен шукає. Час проходить швидко,
Багато проминуло вже годин.
Та щось хреста потрібного не видно,
У душу не запав ані один.
Уже втомивсь. Ковтнув прогірклу слину
¬Ну цей останній, спробую ще раз.
Узяв до рук, поклав собі на спину
(А хрест простий, без будь-яких прикрас).
Та не муляє, зручно ліг на плечі,
Не тисне і не підгинає ніг;
І мир в душі, не чутно колотнечі.
Семен рішуче вийшов за поріг.
Прийшов до Бога. Дякує сердечно
–Ось те, що я шукав весь вік – знайшов,
Тепер щасливий буду безкінечно,
Тут добра доля, радість і любов.
Лише його мені нести по силах,
І не тяжкий для мене цей вантаж.
Так, наче я лечу увись на крилах,
Як той Ікар, міфічний персонаж.
Творець хитнув тихенько головою
І душу пробудив від світлих мрій.
–Цей хрест, мій сину, ти приніс з собою,
При вході кинув. Він завжди був твій.




Рубрика твору: Байки
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 286
Опубліковано: 28.07.2013 14:13





© Copyright: Іванна Байда



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи