http://www.chitalnya.ru/

Захмарило...

Захмарило, і неба вишина
Наповнилась летючою водою.
Моя ж вода текучістю простою
Убрід все манить досягнути дна.

Туманна плинність хмар, як і думок,
Відбитком миті борсається в хвилях,
Згубивши сенс в затрачених зусиллях
Закрити дике серце на замок.

Женуть імлисту череду вітри,
Ген аж за обрій у краї незнані,
А сонце коливається в тумані
Й жаринки в воду струшує згори.

Збагнути неможливо в поєднанні
Той стан води леткий, як стан душі.
Зібралась сумувати я в вірші…
І вийшло б, та… розтанула в тумані.



Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 29.07.2013 09:58