chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Прудкий картуз

[Олег Корнієнко]  Версія для друку


Є у мене друг – мисливець,
Спритний хлоп та ще й сміливець,
Кучерява борода…
Тільки от одна біда:
Має ваду гріховиту –
Полюбляє оковиту!
З ранку може й аж до ночі,
Фарбувать цим ділом очі.
Як казав мудрець з народу:
– Шарпонув – шукай пригоду!
Розпочну я по порядку,
Друзі, з першого випадку.

Сонце у степу ще спало…
Гліб, відкинув покривало,
Через жінку переліз,
Салом вимастив свій ніс
Ще й чарчину спозарання…
І пішов на полювання.
Одягнувся, наче туз:
Камуфляж, новий картуз,
Кеди, хоч діряві трішки –
Не смердять зате в них ніжки.
Цілий день – вогонь мов шквал,
П’ять хвилин – і знов привал.
Водка й кров текли, мов річка,
Доки не всіріла нічка.
Вже б пора іти додому
Полювальникові мому.
Він поправді і хотів,
Та на шинок, чорт, набрів.
Пив багато, їв, старався
І добряче нализався.
Те узрівши, кінчив діло,
Встав. Його і заштормило.
Став асфальт, мов холодець,
Ще й слизький, що аж… капець!
Та зібрав в кулак він волю,
Взяв за хвіст заразу-долю
І, звиваючись мов глист,
До двора свого поліз.
Очі вирячив і рот,
Що б дістатись без пригод.
Без пригод же не судилось
Зле нещастя сотворилось:
Він за гілку зачепився,
І картузик покотився
По дорозі уночі…
Хочеш плач, а хоч кричи!
Заревів він: – Ой біда!
Засварить жона-звізда!
Бо кашкетик той – новий.
Де ж, голубчику ти мій?
Раком наш мисливець став,
Картуза шукать почав.
Не маленький час пройшов,
Доки той кашкет знайшов.
Не один, а цілих п’ять!!!
Гліб рішив усі зібрать:
– Ось один! Ось ще! Ого!
Буде пара до мого,
Ой! Та тут їх ще багато:
Цей у бар, а цей на свято!
Так небога звеселявся
Й до кашкета нахилявся.
Тільки-но схопив картуз,
Так по лікоть в нім і вгруз.
Кілька раз його хапав,
Той крізь пальці пролізав.
– Увімкнув би хто хоч свєт!
Ну і шустрий цей кашкет,
З рук, скотина, вислизає.
Зараз іншого спіймаю!
Інший просочивсь так само.
– Що за лажа? Твою маму!
Що це в біса за… фігня?
Шапки, вас питаю я!
Та картузики мовчали,
Все крізь пальці пролізали.
Врешті решт один вхопив…
Мов дитя мале зрадів:
– Не такий ти вже й прудкий,
Зашкарублий і сухий.
Гліб його за край узяв
І на кучері нап’яв.
– Ось, це зовсім інше діло!
Раптом сильно засмерділо.
Став принюхуватись Гліб,
Як під закусь нюшать хліб:
– В чорта й біса, подивіться!
Звідки запах той сочиться?
Тільки вчора я купався,
А сьогодні так попався?!
Чи картуз у щось упав?
Обережно його зняв…
Сонце розцвіло, як мак,
А в руках – сухий кізяк!!!
– Ох, корови!.. Ой, біда!
За картуз зжере звізда!
Понеслось селом виття…

Ось таке воно, життя!
Треба в міру, друзі, пити...
Чи... кашкети не губити???



Рубрика твору: Байки
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 745
Опубліковано: 30.07.2013 12:11





© Copyright: Олег Корнієнко



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи