chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Пісня про гордого Зайця

[Олег Корнієнко]  Версія для друку


Горький, пробач!

Степовим безкраїм морем вітер ковилу гойдає. Поміж тою ковилою лячно скаче Заєць сірий, що на сажотруса схожий.
То хвостом землі торкнеться, то підстрибне над бур’яном на сміття лапищем ставши, та як пискне, й – хмари чують біль й матюччя в ґвалті зайця.
В цьому ґвалті – жага помсти! Силу гніву за наругу над Природою святою чують хмари в цьому ґвалті.
Жайворонки стогнуть в небі, - стогнуть, в хмаровинні смогу і в диму від згарку гуми вчадіти все ризикують, то й шукають порятунку - вище зависають в небі.
Фазани, ті також стогнуть, - їм, фазанам не під силу рятуватися у хмарах, то й плазують між відходів в сміттєгорових долинах: шелест плівки їх лякає.
Тупий вальдшнеп лячно таїть тіло жирне в целофані… Тільки гордовитий заєць скаче сміло між пляшками, гучно лаючись на людство за прогрес технічний згубний!
Все брудніше у долинах – пестициди ллються морем, і смердять, парують в небо, труять чарівне довкілля.
Вітер дме. Мов піна гніву, пластик знявшись мчиться полем. І об’єднується в зграї у дібровах соковитих. Веселковим барвограєм на гіллі лякає пташок. Заселяє яр поволі послід побуту громади.
Заєць сірий з криком плига, на пакет сміттєвий схожий, наче слюсар весь в мастилі, на ходу куштує трави у помиєвій гнояці.
Ось він носиться, мов демон, - полем, що на згубу схоже, - і сміється, і ридає… Він над людством всім сміється, він на радощах ридає!
Між відходів, - зайцедемон, - він давно кінець наш чує, знає він, що зникнуть люди в техногеннім чорнім пеклі, де лиш гума, а не дрова казани розігріває з нафтовою рідиною!
Не спасуться людці жадні, ще бездумні та ледачі, бо не зможуть розпрощатись із прогресовим едемом, блага хибні що дарує, вдовольняючи лиш тіла, розжирілого, потреби.
Вітер виє… Сміття суне по долинам і дібровам…
Чорним полум’ям палають полігони по Вкраїні, дим токсичний в атмосфері, накопичивши хмарищем. Ті ж зронять сльозу кислотну, і землі підвищать градус чи в озонах зроблять діри, знищивши безпутне плем’я. Пам’ятатиме лиш заєць «велич» «короля Природи».
- Помста! Скоро гряне помста!
Це брудний малий Зайчисько, що зневірився в людському саморятувальнім глузді, все ґвалтує у відходах; то кричить пророк вухатий, апокаліпсису вісник:
- Хай страшною буде помста!.. Але… хто мене почує?



Рубрика твору: Наслідування і пародії
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 179
Опубліковано: 06.08.2013 09:30





© Copyright: Олег Корнієнко



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи