Блукало літо по терпкій ожині...
Збирало світанкові сизі сни,
Про вирій ранні леготи пташині
Вплітало в мить зажури з вишини.
Поміж снопами зжатого колосся
Шукало все волошки запашні,
Дощем невтішним в бур’яні зайшлося
Й пішло кудись за обрій по стерні.
Стернею поколовши ноги босі,
Біжу за ним! Всерйоз чи жартома?..
Лиш вітерець, заплутавшись в волоссі,
Навіяв сум. А літа вже нема.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Вірші, що не увійшли до рубрик
Опубліковано: 08.08.2013 22:33