http://www.chitalnya.ru/

Плюшевий Ведмедик

Вона… така ласкава, добра, мила…
Було в ній щось тендітне, неземне.
Та надто якось… плюшево любила,
До серця пригортаючи мене.

– Ти тільки мій Ведмедик, – шепотіла
У сплеску найніжніших почуттів,
І кожен клаптик плюшевого тіла
Враз вирватись на волю захотів.

У мене ж тирса в голові на лихо,
Тому й не розумів простих речей.
– Я власність не твоя, – промовив тихо,
Вниз опустивши ґудзики очей.

Лиш її серце стугоніло в тиші
У страху від моїх бездумних слів.
Пішла десь вдаль. А я на роздоріжжі
Лишився в смутку плюшевих жалів.

Хоч вільний, та без неї вклякла сіро
Важка й тягуча часу течія.
– Вернись, прошу! Розвій мою зневіру.
Я твій, єдина Власнице моя…



Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Драми у віршах
Опубліковано: 11.08.2013 23:28