chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Загадки з бабусиного подвір'я

[Олег Корнієнко]  Версія для друку


Він — «хазяїн» на подвір’ї.
Надуває гордо пір’я,
Невдоволено белькоче,
Посваритись завжди хоче.
Злиться так, що аж синіє,
Вибачатися не вміє,
Б’є курей і качечок…
Та як вийде гусачок:
Миттю пір’я опускає
І нікого не чіпає

(Індик)

У дворі він — командир!
Має шпори і мундир,
Червоненький гребінець —
Хлопець просто молодець!
Рано-вранці устає,
Іншим спати не дає:
Будить двір увесь піснями
І качок муштрує днями.

(Півник)


Щойно наступає ранок,
Мчить сімейка на сніданок:
Всі брудні і неумиті,
Рилом бовтають в кориті.
Доки всі не наїдяться:
Гучно плямкають, сваряться.
Потім у багно лягають
Й до обіду там дрімають.
Тож тебе питаю я:
Хто нечемна та сім’я?

(Свині)


Вигнав хтось на луки пасти
Ніжні хмарочки пухнасті,
Золотаво-білі браві,
Всі гарнюні й кучеряві.
Скрізь отарою гуляють,
Пастухи їх доглядають.
Як злякаються тебе –
Заголосять: — Бе-бе-бе!

(Вівці)


Ця рогачка неслухняна
Перестрибнула паркана,
Квіточки в садку поїла,
Сливкам шкоди наробила.
Від бабусі утікала,
Мекала, хвостом махала,
Все просилась: Ме-ме-ме!
Ой, не бийте ви мене!

(Кізочка)


У бабусі Зойка є,
Молочко вона дає.
Гарні очі, довгі вії,
Плямка на спині біліє.
Запашну жує траву
Й нас вітає словом «му».

(Корівка)


Походжає дивна птаха:
Шия ніби у жирафа,
Білі груди, сірі крила,
З виду лагідна і мила.
Та як з річки я вертався
Птах за мною вмить погнався:
Страшно крилами махав,
Дзьобом мов змія сичав.
Я утік. Він ґелґотав —
Свою силу вихваляв.
Відгадайте ж накінець:
Хто хоробрий той боєць?

(Гусачок)


Квокче під сараєм мати,
Загубила два курчати:
— Кво-кво-кво! Ой, буть біді!
Де ж ви, неслухи руді? —
Цих знайде — втечуть біленькі,
І не знає спокій ненька.
Цілий день шукає й квокче,
Бо діток зібрати хоче.

(Квочка)


У травичці, біля неньки,
Кульки бігають жовтенькі,
Гучно сваряться, пищать,
Черв’ячків смачних їдять.

(Курчатка)


В клітках хрумають завзято
Браття й сестри, мама й тато.
Довгі вуха, хутро ніжне:
Сіре, чорне, білосніжне,
Куцохвості всі, стрибають,
Та як звати їх, не знають.

(Кролики)


Мама десять діток мала,
У ставку пірнать навчала,
Лапки із води стирчали,
Дзьобики по дну гуляли.
Мама крякала в кінці:
— Добре діти, молодці!

(Качки)


Попід стріхою, де хлів,
З глини хтось гніздо зліпив.
Й виглядають звідти вряд
П’ять чорненьких пташенят.
Мама, схожа на стрілу,
Ловить комашню малу:
То під хмарами ширяє,
То до ґрунту припадає.
Відгадайте, що за птиця
Попід стріхою гніздиться?

(Ластівка)


Рано-вранці на баштані,
Походжає чорна пані,
Робить дірки в кавунах,
В огірочках і диньках.
Ще й радіє пані та:
— Кар! Все просто смакота!
Щоби злодійку прогнати,
Треба нам її назвати.

(Ворона)



Рубрика твору: Вірші для дітей
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 259
Опубліковано: 12.08.2013 08:49





© Copyright: Олег Корнієнко



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи