chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Казка про неслухняний промінець.

[Іванна Байда]  Версія для друку


Казка про неслухняний промінець.
Одного похмурого літнього дня маленький промінець вирішив прогулятися до землі. Його братики та й саме сонце кепкували з нього.
-Ну що ти ,малий,будеш робити сам один на землі? Залишись з нами,пограємось з вітерцем.
Та маленький неслухняний промінець був досить упертим,і тому нікого не послухав. Він зробив собі у хмарі дірочку і полинув до землі.
Спочатку наш пустунчик вирішив відвідати ліс. Як тут гарно! Ух! Весело шуміли прадавні дерева,та й маленькі деревця подавали свої голосочки до тисячоголосого хору,їм підспівували барвисті лісові птахи та маленькі коники. Та раптом серед цього предковічного співу малесенький промінчик почув плач. Хто це горює? Він уважно подивився навкруги. То плакала маленька білочка.
- Чого ти плачеш,красуне?
-Я загубила у дуплі горішок, а без нього не можу повернутися додому,бо там маленький братик чекає на обід. А тут темно і моторошно, і я нічого не бачу.
- Не хвилюйся,мала,я тобі допоможу,лізь у дупло,я посвічу,і ми вмить знайдемо пропажу.
Так вони і зробили. Щаслива білка поскакала до свого братика,а маленький промінець вирішив податися на поле.
Тут також було гарно. Шуміло зелене жито, співали жайворонки,теплий вітер колихав жовтоголові соняшники. Все навкруги дихало п’янким ароматом стиглого літа.
Промінець з розгону шугонув у тепле,настояне чебрецем і м’ятою повітря, жовтою змійкою заплутався поміж трав. Та раптом…його погляд зустрівся з сумним поглядом маленького горобчика.
- Що сталося,пташечко?
- Вітер розвіяв зернятка по траві, і я не можу їх зібрати.
- Не біда,лети за мною, і я знайду твої зернятка.
Залишивши щасливого горобчика обідати, промінець захотів скупатися в морі. Вода,не зважаючи на похмуру погоду, була дуже теплою і приємною. Море ніжно плюскотіло і запрошувало пустуна в свої лагідні обійми. Промінець із величезним задоволенням плавав. Особливо він любив золотити водяну гадь ніжною,приємною оку позолотою. Довго пірнав пустун біля морського берега, аж поки не побачив тривогу в очах маленької, такої ж золотої,як і він сам,рибки.
- Чому сумуєш,рибино?
-Я не маю хатинки, не маю де жити. Ось сьогодні знайшла собі на глибині печерку,хотіла туди поселитися, але дуже боюся,можливо, там притаїлася велика риба.
- Не хвилюйся, я тобі допоможу.
І він пірнув у печеру, на яку показала рибина.
-Можеш сміливо оселятися, тут нікого немає.
Щаслива рибка подякувала промінчику і, весело майнувши хвостиком, сховалася у своїй новій домівці.
Наближався вечір. Час повертатися додому. Маленький промінець весело гайнув поміж хмар і пригорнувся до сонечка.
-Я так натрудився сьогодні.
- Знаю, малий,- сонечко усміхнулось і ніжно поцілувало малого,- тобі час відпочивати. На добраніч, промінчику!
- На добраніч, сонечко.



Форма твору: Казка
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 277
Опубліковано: 14.08.2013 13:11





© Copyright: Іванна Байда



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи