Візьмуся малювати я картину...
Щоб холодний вихор ароматом напоїти, знову розкрилися пізньої осені квіти.
Ось примха знавця! На квітку без аромату пурхнув метелик.
І восени тріпочеться цьому метелику: п'є квапливо з хризантеми росу.»
Чжин Хонгджун, китайський художник
Візьмуся малювати я картину.
Не пензлем на полотнах, а словами
Про хмарну млу, мов осені хустину,
Що вогкий сум ятрить над головами…
А з ним зітхнуть із дощового неба
Повівом вітру дум прадавніх злети:
– Коли метелика створити треба,
То значить мусиш стати ним, поете!
Враз сад квітучий барвами заграє,
І час розтане на краси відмітці,
Бо я вже – небо сонячне безкрає,
Метелик ніжний, що в осінній квітці
Тамує сріблом рос мрійливу спрагу,
Криниці джерельце, що б’ється лунко…
Тобою стати з дна черпну відвагу,
Щоб уст моїх торкнутися в цілунку.
Вберусь у хризантем пахучі тіні
Й не осягну осінніми думками:
Чи твій цілунок в крилець тріпотінні,
Чи лиш картини легіт між рядками…
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 31.08.2013 12:35