Ноктюрн між ягід глоду
Розсіяв місяць на сріблясті тіні,
У листя сторожкому шелестінні
Торкнувся перестиглих ягід глоду,
Що диким жаром мліють серед віт.
Спізнавши ніжну пристрасть падолисту,
Блукає осінь, вбрана в тіней ласку,
І в ягідну таку солодку казку
Крізь дощову довершеність імлисту
Листками стелить золотавий слід.
За хмар пересторогу все блідішу
Стікає місяць трепетом у скроні,
А ніч згубила спокій у безсонні…
Не серця друзки вибухнули в тишу –
На вітах мліє перестиглий глід.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Світ душі
Опубліковано: 26.10.2013 00:05