Безмежжя
За мною – світу край.
Ти, серденько, так сумно
Не млій, не завмирай.
Світанку кволі зблиски
Щемлять між хмар, проте
В осінніх снах берізки –
Відлуння золоте.
Бо в кожному листочку
Дзвенить безмежжя сну.
Цей світ, що сходить в точку,
Чи ж серцем я збагну?
Зробити б крок неспішно
В безмежжя… Ні – стою!
Так лагідно, так ніжно
У світу на краю.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Світ душі
Опубліковано: 03.11.2013 13:56