На дні замерзлої калюжі |
![]() Скоцюрбилась душа осіння, Поміж крихких уламків стужі З небес благаючи спасіння. Дерева, що в прощальній змові Схилилися на тлі дороги, Не спинять наступи зимові, Хіба притрусять листям трохи. А сонце воронню на втіху З-за хмар зашерхлого світання Сипне з холодних снів на кригу Скупе промінне подаяння. І я, що край калюжі мрію, Змиритися з зимою мушу! Та все ж, хоч спомином зігрію Осінню скрижанілу душу. Автор: Тетяна Чорновіл Рубрика твору: Лірика пейзажна Опубліковано: 28.11.2013 18:02 |