На дні замерзлої калюжі
Скоцюрбилась душа осіння,
Поміж крихких уламків стужі
З небес благаючи спасіння.
Дерева, що в прощальній змові
Схилилися на тлі дороги,
Не спинять наступи зимові,
Хіба притрусять листям трохи.
А сонце воронню на втіху
З-за хмар зашерхлого світання
Сипне з холодних снів на кригу
Скупе промінне подаяння.
І я, що край калюжі мрію,
Змиритися з зимою мушу!
Та все ж, хоч спомином зігрію
Осінню скрижанілу душу.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика пейзажна
Опубліковано: 28.11.2013 18:02