chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Обірвана нитка Аріадни (Глава 1)

[Анатолій Котов]  Версія для друку


МАНДРІВНИК У ЧАСІ Й ПРОСТОРІ

Вона дозволяла мені все. Навіть те, що не дозволяли кохані жінки. Я міг мандрувати у часі й просторі — навіть не виходячи із своєї квартири. І міг літати, нехай лише віртуально. І все ж таки літати!
А звали її Аріадна. Ні, не жінка, на жаль чи на щастя. Надсучасна комп’ютерна програма, що водила мене лабіринтом Інтернету — то кидаючи в провалля незвіданого, то піднімаючи до вершин пізнання вже давно відомого.
Рівне світло монітора заклично вабило, мовляв, натисни клавішу, зроби крок в інший світ. Можливо, там ховається твоя мрія.
І всього лише надягни шолом, від якого тягнуться кілька проводів до блоку трансформації, вдихни на повні груди повітря — і в добру путь. Чи не добру, але то вже залежить від того, куди ти направиш троянського коня власних бажань…

Коли я приніс Аріадну додому, це явно не сподобалося дружині.
— Що то ти приволік? — підозріло запитала Ілона, оглядаючи все те причандалля. — Мінятимеш системний блок?
— Ну що ти, маленька моя, — заспокоїв я її. — Це допоміжний пристрій, значно посилить потужність нашого компа. Добавить пам’яті й таке інше.
Ілона знизала плечима.
— Коли ти кажеш «і таке інше», значить задумав якусь дурницю. Знову експериментуєш?
Я категорично замахав руками, мовляв, як ти можеш так погано про мене думати.
— Одна шкода від тебе в сім’ї! Сидиш за комп’ютером, начебто інших проблем немає. В квартирі давно пора ремонт робити, мені нову блузку й сукню треба купити, тебе трохи вдягнути, на кухню мікрохвильову піч, в залу нову стінку не завадило б, в прихожу шафу-купе. Та й відпочити кудись би з’їздити… — від досить довгого переліку ще не зроблених мною справ у дружини зовсім зіпсувався настрій. — Ти коли господарем станеш? Хто гроші має заробляти — я чи ти? Ти ж чоловік, чи хто?

На ці слова я енергійно закивав головою — не сумнівайся, рідненька, чоловік я, авжеж.
— Ти чого розкивався, мов той кінь? — ще дужче розсердилася дружина. — Я йому одне торочу, а він раденький, що дурненький… Ну чого я за тебе вийшла? Зустрічалася з Сергієм — так він уже власний автосервіс має, будинок за містом і грошей кури не клюють. Зараз би як вареник у маслі каталася…
— То в чому проблема? Розмажу по підлозі масло, тай катайся, скільки влізе, — розлютився і я. — Ще не пізно тобі до Серьоги твого переїхати. Солодка парочка! Перше кохання не забувається, так? Мабуть, і в моїх обіймах про нього думаєш. Не тримаю тебе, вільна! І взагалі, борщу краще звари, бо їсти нічого в домі немає…
Краще б я промовчав, але вже пізно. Дружина висловила вголос усе, що думала про мене й усю мою рідню. Дізнавшись про себе багато нового, я нарешті добрався до свого столу й поставив під стіл блок.

Ладно, вночі сяду — подивлюся, що це за Аріадна така. Якщо така ж сама, як і моя Ілона, то хай їй грець. Доведуть баби до сказу! Але ж вона має рацію — я чоловік і повинен утримувати сім’ю. Тому й Аріадну приволік, бо Вольдемар пообіцяв, що за експеримент щедро заплатять.
Тисяча євро. Він запевнив мене, що я отримаю тисячу євро для початку. І я взяв ці чортові гроші, адже за спиною нила дружина й треба було якось викручуватися.
— Гроші лежать в шухлядці. Візьми й помовчи трохи. Не буди в мені звіра, як казали класики. І взагалі, жінка має знати своє місце й не підвищувати голос на чоловіка. Бо він є хазяїном і вершителем її долі! — ці фатальні слова могли б коштувати мені життя, якби не ті євро, що мирно лежали в тумбочці.

Дружині аж заціпило від такого мого нахабства. Та вона спочатку заглянула в шухлядку. Побачивши дві великі купюри явно іноземного зразка, Ілона здивувалася так, що на якусь хвильку їй відібрало дар мовлення. Той дар, яким так необережно Господь наділив представниць прекрасної половини людства.
Обличчя в дружини витягнулося, а в очах подив. І ще щось там відбилося. Може, то сором за щойно сказані слова про мою безпорадність у фінансовому плані.
— Де ти взяв такі гроші? У тебе ж зарплата всього дві тисячі гривень. І хто ж це тобі такий гонорар підкинув? За які заслуги? А може… — тут дружина підозріло обдивилися купюри й мене заодно. — А може, якась престаріла, але заможна дама спокусилася на твої пестощі й щедро заплатила? Ти ж умієш залізти жінкам у душу. І не тільки в душу…

Я замахав руками й захитав головою, перебиваючи потік жінчиних слів. А то зараз розкаже усьому будинку, куди я зазвичай залізаю шановним панянкам.
— Заспокойся! Нікого в мене немає, — знову збрехав я, бо мене вже міцно тримала в своїх віртуальних обіймах невмолима Аріадна. — А гроші отримав за одну роботу. За участь в психологічному експерименті… Бачиш отой шолом? І блок до нього? Мені запропонували випробувати одну комп’ютерну програму. Заходиш в Інтернет і лазиш по всіх можливих віртуальних закутках. Ото й усі справи. І за це непогано платять, як бачиш… Нічого страшного там немає, — на цих словах я опустив очі. — Поки є можливість, чого б не заробити?

І почав прилаштовувати свою Аріадну до комп’ютера.
— Так що, кохана, обновимо твій гардероб, а заодно й назбираємо на нові меблі. Й на ремонт вистачить. Мені тепер платитимуть щедро… — запевнив я. І враз подумалось — дай Боже, щоб моя кар’єра сталкера не обірвалася занадто швидко.
Так, тепер мені платитимуть у твердій європейській валюті. Якщо трохи побавлюся з Аріадною та розповім про свої враження. Розповім тій дамі, яка замовила експеримент. У дружини очі на лоба полізуть, якщо я приноситиму додому такі суми. Хай скаже, що я не чоловік!
Але гроші ніхто за просто так не дає. Чому саме мене видзвонив Володька?

Вольдемар — давній товариш і соратник ще по спільній роботі в нашій обласній газеті. Якось він заскочив у гості й запропонував по келишку мартіні, витягнувши з-під поли велику пляшку.
— Щось трапилось! Інакше чого б оце ти хлистав білий вермут? — вразився я. — Ти ж більше горілочку полюбляєш…
— Є діло. На сто тисяч. Не гривень, а євро. Жартую… Ну, давай за все хороше!
Ми мекнули по одній, повільно смакуючи чудовий напій. Хороша штука це життя, чорт забирай! Налили по другій.
— Володька, не тягни кота за… сам знаєш за що. Кажи, чого прийшов.

Від нетерпіння у нього аж зачесалися руки. Закинувши чарку до рота, мій товариш кинув на мене втаємничений погляд і вдоволено засопів.
— Справа є. Якраз для тебе. Ти ж полюбляєш екстрім… Ну, трішки закон порушимо, та це дрібниці. Ти ж хочеш бути першовідкривачем? Сталкером у лабіринті Інтернету? Мандрівником у часі й просторі? Га, чого мовчиш?
Мовчу, бо дуже хочеться послати тебе під три чорти, друзяко. Щоб не набивав собі ціну та говорив чітко й зрозуміло. Я забрав у нього пляшку, налив третій келишок, пузатий і кругленький, звабний прозорим солодким трунком, і похмуро глянув на Вольдемара.
— Послухай, я сиджу над статтею, чекаю музу з натхненням до пари, а тут вриваєшся ти власною персоною і починаєш дратувати своїми загадками. Якого чорта?
— Постривай, не гарячкуй! Я пропоную тобі взяти участь в одному науковому експерименті. Щоправда, неофіційному. Ти — перший! Вражень буде, хоч книжку пиши. Але… це трохи небезпечний експеримент, кажу чесно, — Володчині очі дивилися майже безневинно.

Та мене не проведеш. Знаємо ці жарти.
— Ну, по-перше, ти і чесність — поняття несумісні. А по-друге, якщо ти зізнаєшся, що справа небезпечна, значить я вляпаюсь у якийсь кримінал…
— Пожди, пожди… Вислухай спочатку, а потім вирішуй. Але якщо відмовишся — точно пожалкуєш! — загарячкував Вольдемар.
І виклав мені все, як на духу.
Тиждень тому йому призначила зустріч одна «дуже цікава дама».
— Ну, дуже цікава! Красива, стильна й …стерва. Відразу відчув, що стервозна. Зустрілися ввечері у сквері за обласною адміністрацією, послухали білий рояль, а потім пройшлися під ручку до Дніпра. Там, у Долині троянд, і домовилися про все. Без зайвих вух і клопотів…
— Про що саме? — перервав його я.
— Про Аріадну цю. Бачиш… Хлопці одні розробили унікальну комп’ютерну програму. Така собі віртуальна машина часу… Увімкнув — і понесло тебе по морям і океанам Інтернету. Хочеш в майбутнє, а хочеш — у минуле. Закине тебе хоч на край Всесвіту! Натискаєш клавішу і входиш до лабіринту, але виходиш тоді, коли цього забажає Аріадна. Тобто, коли програма сама вирішить вивести тебе з Сітки.
— А якщо не виведе? Ну, раптом щось не сподобається твоїй Аріадні, й вона залишить мене по ту сторону монітора назавжди. Може таке трапитися? Чи виведе тоді, коли мозки мої зовсім розплавляться. Або Кондрашка хапоне. Все ж може бути…

Згадка про Кіндратія, який завжди приходить невчасно, таки схвилювала Воху. Він зітхнув тяжко, наповнив келихи, і ми на якусь хвильку відволіклися від суєти життя.
— Все може бути! — філософськи зауважив Вольдемар і налив ще по одній. Пляшка швидко порожніла, як і наші гаманці. — Але ці хакери чортові клянуться, що в критичних ситуаціях спрацює надійний захист. Ти автоматично повертаєшся додому. Виходиш із трансу, цілуєш дружину й тут же від радощів виконуєш подружній обов’язок. З новими силами, як уперше…
— Послухай, жартівнику! Щоб виконати подружній обов’язок, як уперше, мені потрібно одному вилакати оцю пляшку й забути про все на світі... А раптом я виповзу з трансу такий, що в смерть налякаю дружину?

І тут Володя пішов ва-банк.
— Тобі що, гроші не потрібні? А дружину своєю зарплатою ти не налякаєш? Візьми бабки, посидь трохи за компом, ти ж все одно за ним постійно сидиш! А не сподобається, відмовишся від експерименту — та й усі діла…
Я згадав свою розлючену половинку, порожній гаманець і купу проблем, які треба терміново вирішити, — і допив чарку. Божественний напій, цей мартіні. Хоча й на любителя. Але хто не ризикує, той взагалі не живе. Добре, Вольдемар, уламав ти мене. Навіть не ти, а оте кляте безгрошів’я.
— Добре. Я згоден! Тільки якщо це така заманлива ідея, то чого ти сам не погодився? Тобі теж грошики не зайві, еге ж?

Володька відвід погляд убік.
— Боюсь я, — зізнався винувато. — Ну, не люблю я ці екстремальні розваги. А грошей мені й своїх вистачить… Значить, я зателефоную цій дамі. Всі питання ви й обговорите. І взагалі, дають гроші — бери й не роздумуй. Поки дають…
Ми допили пляшку «Rosato» й розпрощалися. Вольдемар побіг далі, а я відкинув усі вагання й почав готуватися до зустрічі з Аріадною. Чи то пак із «цікавою дамою» із замашками стерви...




Форма твору: Повість
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 271
Опубліковано: 02.01.2014 12:48





© Copyright: Анатолій Котов



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи