http://www.chitalnya.ru/

двері

Коли ти виходив у ті двері,
Я думала, що ти вже не повернешся, ні сьогодні, ні завтра,
Ні навіть думкою, бо за тими вифарбуваними дверима
Не було мене, не було мого цукрового волосся і нічних очей,
Що кожного ранку проводжали тебе у ці двері
Наче востаннє. Але ти повертався. Сідав на краєчок
Мого ліжка і пильно дивився на ландщафти мого тіла
Розкиданого сном о півночі, як сніги Кіліманджаро,
Відігрівав диханням мої зимні холоднющі ноги і йшов
Перевірити чи врешті в нашому домі не ввімкнули опалення,
Бо давно вже за вікнами, куди ти ходиш,
Падає сніг і лютує зима. Ти заходив у ті обдерті двері
Ніби заходив у мене, у весь мій всесвіт, у весь космос
Мого буття. Як добре, коли є в кого зайти, сісти на краєчок
Ліжка, відігрівати чиєсь ніжне тіло у цьму світі,
Де є багато дверей, і лише одні – твої, а, головне,
Ти знаєш, які саме. Як добре, що можу
Відпускати тебе кожного дня у ці двері і прощатися
Не сподіваючись, що коли погасне жовтоокий ліхтар
Під моїм вікном, ти знову зможеш навіть навпомацки
Відкрити мої двері без ключа. Як добре
Не сподіватися, але чекати, просто знати, що у тебе
Є тисячний вибір доріг, але твоя –
Веде у мене за цими дверима. Як добре
Заварювати каву для твого ранку і проводжати
Тебе поцілунком в гарячі вуста. Як добре,
Що ти заходиш у мене і завжди можеш піти…



Автор: виталия собко
Рубрика твору: Верлібр
Опубліковано: 20.03.2014 00:23