chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Спливли віки...

[Євген Гудима]  Версія для друку


***
Спливли віки, покрилась пилом
Вся історична далечінь,
Яку здолав наш Радивилів,
А це – десятки поколінь.

В цім лабіринті віковому
Чого там тільки не було:
Глухі кути, зневіра, втома -
А скільки люду полягло!

Плуги історії зарили
У землю безліч молодих –
По всій Волині в нас могили ¬–
Всі жертви воєн світових.

Де тільки не перебувала
Наша земля впродовж віків.
Украй знеможена, стогнала,
Чужих кормила вояків

Річ посполита, московіти,
Султани, цісарі, царі
Хотіли нами володіти,
Гострили хижі пазурі.

Вони змагалися у звірстві
І край наш ставили на кон,
Поки в Литовському князівстві
Не прихистив людей Закон.

Статут Литовський як основа
Усіх законів існував,
Він наш народ, і віру, й мову
З усіма поспіль захищав.

Щораз, коли загрози свіжі
Лякали хтивістю ідей,
Статут, як той обруч на діжі,
Докупи з’єднував людей.

Коли збирався люд на віче
Громадою чинити суд,
В усі часи в Середньовіччі
Лунало: – Як велить статут…

Його неписані закони
Жили в народі сотні літ.
Не раз повстанські всі загони
Він надихав, щоб скинуть гніт.

Суворі виклики епохи
Стрічали з ним народи всі,
На «Руську Правду» схожий трохи –
Закон славетний на Русі.

«Писарь земски по руску маєтъ
И словы рускими писать
И присегнути Богу маетъ,
И к выписы додать печать».

Пожухла тих віків полуда,
Нещадно час її січе.
Яку брехні не став запруду,
Він її змиє, бо тече.

Як з гір ріка, що на рівнину
Стрибнула у роздолля нив:
Молімося за Україну,
Щоб Бог її нам боронив.

Плекав її красу нетлінну
І захищав в путі від лих,
Вона для нас свята, єдина –
Єдина в мертвих і живих.

Всі історичні урагани
Ніколи не минали нас,
Вона ж зализувала рани
Щоразу довгий-довгий час.

Як тільки здіймались заграви -
Палили в степу кураї -
Не спала, бо десь там у лаві
На бій ішли діти її.

Тремтіла вночі тополино:
–Хто знову? Татарин чи лях?
А вранці журна Україна
На битий виходила шлях.

Вдивлялась у даль неозору,
Чекала синів із доріг,
Нерідко відтіль страшне горе
Повзло, як змія, на поріг.

А засвіт ще кралися тихо
Баскаки – брудна татарва –
І знову селом скаче лихо,
І знову душа ледь жива…

Воскресла, як сурми побідні
Звитягу трубили здаля,
– І ось вони! Ось вони рідні! –
Співали і небо й земля.

–А що я казав! Характерник*
В шинку посміхався дідам
–Три чарки у борг всім! Поверну,
Усе до копійки віддам.

Кобзар бідний скарб зі спини
Повісив під тин на кілок –
Сумної все грав, але нині
Зі струн вилітає танок.

Вернулася радість під стріхи,
Всміхнулось у сні немовля,
І, схоже, танцює від втіхи,
Парує вагітна земля.

Нехай підростуть козачата,
Гримлять хай нові весілля.
Прийде час – і стануть на чатах,
Захищена буде земля.

А там, на лужку за городом
Над ставом і танці, і спів.
Не буде тобі переводу,
Мій роде, вовіки віків!

В потоці часу шум і піна,
І вир, і плесо, й водограй,
Ти – мучениця, Україно,
Як і Волинь – наш отчий край.

Нас з ним єднає пуповина
І нерозведені мости,
Які і діда, й батька, й сина
Ведуть до спільної мети.

Бо справжня пам'ять історична
Сягає двох-трьох поколінь,
А далі все іде як звично:
–Що там позаду?... Труха, тлін.

Про ті часи легенди, міфи
Трава вже вкрила, полини.
Плоть і кістки погризли грифи,
Нетлінні свідки – де вони?

Від нас вони все далі й далі,
Часи прадавні, мовчазні –
І їхні радощі й печалі
Хвилюють нас хіба що в сні.

А ще герої, що з екрана
Вряди-годи йдуть до кімнат:
Чи загадкова Роксолана,
Чи князь Острозький – меценат.

Острог – Афіни на Волині –
Учених вабив, як магніт,
Як взятка у сім’ї бджолиній,
«Апостол» вийшов з друку в світ.

А в Пересопниці Григорій,
Монастиря архімандрит, –
На мові руській заговорить
У нього Новий Заповіт.

Він довго-довго ждав моменту,
Лежали книги ці в імлі,
На нім клянуться президенти
Нині народу і землі.

Ці постаті в нас знає кожний
Вони являють перший план –
Сегізмунд Август , Іван Грозний,
Султан Османський Сулейман.

І молодий ще Вишневецький,
І Наливайко Северин,
Митрополит Іов Борецький,
І цілий сонм княжих родин.

Яких ніяк не оминули
Всі Реформації дива:
І лютеранство вже відчули,
І кальвінізм – віра нова.

Палала збурена спільнота
Вогнем церковних протиріч,
Католик різав гугенота –
Варфоломіївська ця ніч

Роздула вогнище. Дерева
Палали в пітьмі, як свічки.
Різня в Парижі. Ніч серпнева
Кров’ю наповнила річки.

І гугеноти всі без тями
В кривавій пастці тій нічній.
До неба спраглими вустами
Волали: «Боже, Боже мій!..»

Інтриги, зрада – все сплелося,
І гори трупів лежать ниць.
Засів кривавий, а колосся?
Або вода із тих криниць?

Зловісний дим діянь зухвалих
Усю країну застилав,
Армагеддону цього спалах
Ще довго в світі не згасав.

Минулого не перебореш,
Чи то тепер, а чи давно,
Воно й сьогодні з нами поруч
І в соцмережах, і в кіно.

Тривають війни релігійні
Поміж церков, поміж родин –
У кого віра більш надійна,
А Бог на небі – він один.

Це розуміли Радзивіли –
Микола Чорний і Рудий,
В цей смутний час вони зуміли
Знайти рецепт дуже простий:

Якщо всі перед Богом рівні –
Є в Біблії такі слова, -
То у Князівстві, тут у Вільні,
Церкви всі рівні у правах.

Чим не чудова ця ідея –
Ідея рівності, надій,
Що вічні блукачі євреї
Тут теж знайшли притулок свій.

В часи суспільної розпуки,
На берегах жорстоких літ
Сказати слово запоруки –
Це справді геніальний хід!

Було Князівство многолике –
Церков, релігій – цілий вир,
Але від Вільни до Олики
Тривав міжконфесійний мир.

Рудий на сході московітів
Успішно стримував орду,
А Чорний рискав все по світу,
Щоб попередити біду.

Один політик, другий – воїн,
Могутній і міцний тандем –
Ввійшли в історію обоє,
Про них і мову поведем.

То хто ж вони, ці Радзивіли,
Герої давньої пори,
І чим привабити зуміли
Колись їх наші пращури?

Землі у них не бракувало,
Людей же скубала чума,
Отож обоє скрізь шукали,
Чи справжніх витязів нема.

Військові успіхи Рудого
Давали брату козирі:
І спротив, і пересторогу
Чинили унії вгорі.

Народ же віру свою й мову
Мінять, як панство, не бажав,
Вона в Князівстві за основу
Була у зносинах держав.

Султанша Порти Роксолана –
Та, що сягнула висоти,
Стала могутня, в світі знана –
На мові рускій шле листи.

Дороги в спеку і в морози
Братам стелились і вели
Туди, де жевріли загрози,
Чи вітер ніс рештки золи.

А попіл цей не подорожній,
Він бив у серце, наче дзвін.
У кожного - свій шлях тривожний…
Їх радник Бог. Чи з ними він?



Рубрика твору: Балади
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 229
Опубліковано: 11.04.2014 20:39





© Copyright: Євген Гудима



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи