http://www.chitalnya.ru/

Мій канатоходець.



Іду по канату, як лезу ножа
Й нутром відчуваю я прірву.
Лиш доля секунди й тебе вже нема,
Прожогом летиш ти у вирву.

Сам вибрав ти шлях цей, то хто боронить?
Чи Бог? Сатана? Чи ймовірність?
А що впереді ? Життя, чи кінець?
Чи слава, а чи незалежність?

По лезу лезва, по лезу ножа,
Й життя підкоряється мило.
Стою на колінах пред богом вітрів
І прошу зростить мені крила.

Ці крила – спасіння моєї душі,
Як грім серед ясного неба,
Летіти в просторах за межу світів,
А більше й нічого не треба.

І знову іду я по лезу ножа,
І нерви – натягнуті струни,
Над прірвою часу безмежного дна,
Приречення зверху –
майбутнє – минуле.


*PVG * Петриченко В. 29,05,2014р



Автор: Віра Петриченко
Рубрика твору: Світ душі
Опубліковано: 30.05.2014 21:04