Клаптик бездонного неба

З краплинами дощу
В захмарену калюжу
Бездонне небо впало.
Бреду ним чи лечу,
Та осягнути мушу,
Розбовтане недбало.

Глибінь – по кісточки,
І враз сягнеш безодні
Чуттям необережним.
Зникають з-під руки
Уривки хмар холодні
За обрієм безмежним.

За мить кудись війне
З вітрами клаптик неба
Завихреного стану.
Гукни! Поклич мене,
Бо вдалині без тебе
Хмаринкою розтану.

Рубрика твору: Світ душі
Рейтинг роботи: 10
Кількість рецензій: 2
Кількість переглядів: 464
Опубліковано: 11.07.2014 19:22

Переглянути профіль автора

Рецензії

Віра Петриченко [vera] Додано 14.07.2014 в 10:38 Рецензія: позитивна

Кожний має свій клаптик неба, та тільки хмари під настрій.

Цікавий задум! Чудова картинка!

Тетяна Чорновіл Додано 14.07.2014 в 10:57

Згодна з Вашою думкою про власний клаптик неба!
А хмари інколи справді бувають доречними під ліричний настрій!
Дякую Вам!!!

Іванна Байда [baidaiv] Додано 13.07.2014 в 11:00 Рецензія: позитивна

Справді))), небо у калюжі))).

Тетяна Чорновіл Додано 14.07.2014 в 10:59

Побачила небо в калюжі після дощу! І картинка в неті попалась - під настрій!!! От і "наваялось"! ))))

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи