Сходить літо світанками в роси

Крізь нестримні осінні прогнози,
Мов промінчик у сонячній грі,
Сходить літо світанками в роси,
Лік свій губить у календарі,
Пізнім цвітом милуючи спішно.

Духмяніє ще між пелюстками
Перепоєне зіллям тепло,
Хоч скрадається літо стежками
У щемке неминуче «було»
Й сіє смуток дощами невтішно.

Скоро стане в імлі… Зовсім скоро.
Спалахне лиш у тихому сні,
Та в холодну незатишну пору
У коханих очей глибині
Враз зігріє промінчиком ніжно.

Рубрика твору: Лірика пейзажна
Рейтинг роботи: 8
Кількість рецензій: 2
Кількість переглядів: 270
Опубліковано: 18.08.2014 08:36

Переглянути профіль автора

Рецензії

Віра Петриченко [vera] Додано 19.08.2014 в 14:18 Рецензія: нейтральна

Природа нагадує про себе, і сонечко вже світить наче по осінньому.
Але... для почуттів пори року не назаваді. І так має бути!

Душевний ліричний вірш!

Тетяна Чорновіл Додано 19.08.2014 в 15:09

Дякую Вам! То елегійний смуток міжсезоння!
Для мене будь яка пора року красива! Найкраща осінь, здається. ))

Іванна Байда [baidaiv] Додано 18.08.2014 в 23:26 Рецензія: позитивна

У мене вже початок серпня асоціюється із осінню.

Тетяна Чорновіл Додано 19.08.2014 в 15:11

Згодна! )) Може й на краще.
Швидше б задощило, не люблю спеку! А цього літа її вистачало!

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи