Осіння мить цілунку
Стікають барви осені руді
В бездонну мить цілунку на устах,
Колиханого в трепетній воді.
Боюсь твій світ тендітний не знайти
На віддалі безмежності. Проте
Схитнули в точку дотику світи
Тремких суцвіть пелюстя золоте.
В притишеного часу течію
Вихлюпуються миті запашні.
Зажди… Ще цю квітучу мить зіп’ю
Й розтану на цілунку глибині.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 02.10.2014 23:45