chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Канівське рандеву імператриці

[Анатолій Котов]  Версія для друку


Про російську імператрицю Катерину ІІ не писав лише лінивий, однак від уваги істориків цнотливо заховався цікавий факт її біографії. Ми практично нічого не знаємо про «канівське рандеву» володарки Росії, коли на Черкащині зустрілися двоє колишніх коханців з коронами на головах — Катерина ІІ і польський король Станіслав Понятовський.

ОСТАННЄ ПОБАЧЕННЯ ДВОХ МОНАРХІВ
ПРОЙШЛО НА ІМПЕРАТОРСЬКІЙ ГАЛЕРІ
Зустріч колишніх коханців відбулася в славному місті Каневі. Імператриця Катерина ІІ якраз мандрувала Україною до Криму, щоб особисто глянути на досягнення свого фаворита князя Григорія Потьомкіна. 25 квітня 1787 року володарка наймогутнішої імперії світу з’явилася в гавані козацького міста. Однак відвідати польського короля в його апартаментах навідріз відмовилася й запросила Понятовського на свою галеру. Колись до нестями закохані одне в одного монархи після тридцяти років розлуки, нарешті, зустрілися.
Польський король зовсім інакше уявляв собі цю знаменну зустріч. І готувався до неї так, як до першого побачення з коханою. У Каневі швидко звели тимчасовий палац для короля, особняки для гостей та бараки для солдатів і слуг. Навпроти пристані, де мала спинитися імператорська галера, на горі, яку пізніше назвуть Московкою майстри створили величезну ілюмінацію у вигляді вулкану Везувію. Більше місяця король із найближчим оточенням чекав на імператрицю. Ностальгічно мріяв про відродження давнього почуття і вірив, що можна повернутися в минуле.
«Наконец, утром 25 апреля, завидели с Каневских гор царскую флотилию на Днепре. Она состояла из 22 галер, за которыми тянулось ещё множество провожатых шлюпок, челнов... Часу в одиннадцатом, когда передовая половина флотилии, тянувшаяся по Днепру версты на три, поравнялась с Каневом, все галеры стали на якорь, по обычному пушечному сигналу с царицыной галеры. Тогда в Каневе приветствовали их сто одним выстрелом из пушек, с высокой горы, называемой Московкой», — занотовував невідомий польський хроніст.
Однак нічого з цього не вийшло. Катерина ІІ не зійшла на берег, а прийняла Станіслава Понятовського на своїй галері «Дніпро». Побачення перетворилося на важку розмову двох чужих людей, яка закінчилася сльозами для короля й остаточним поділом для Речі Посполитої через 6 років.
В своїх «Записках про перебування в Росії при царюванні Катерини II» французький посол граф Л.Ф. Сегюр наводить цікаві подробиці тієї монаршої мандрівки. Імператорська флотилія складалася з 80-ти суден з 3-ма тисячами чоловік команди під проводом віце-адмірала Петра Пущіна. Позолочені кораблі, прикрашені амурами й повиті різними квітами, майоріли різнобарвними прапорами й дивували навколишній люд.
Галера, на якій перебувала Катерина II, називалася «Дніпро» і вражала сучасників неймовірно помпезним, під червоним оксамитом та золотим шиттям, павільйоном. За нею йшла галера «Буг», на якій знаходився князь Потьомкін зі своїми племінницями графинями Браницькою й Скавронською та їхніми чоловіками.

ПРОЩАЛЬНИЙ ФЕЄРВЕРК У КАНЕВІ
Катерина II зустріла Станіслава Понятовського дуже стримано. Після взаємного поклону, «поважного, гордого й холодного», Катерина подала королю руку, після чого вони ввійшли до кабінету і пробули там усього лише півгодини. Імператриця вручила поляку зірку Андріївського ордену, обговорила деякі політичні питання й поспішила розпрощатися, навіть не запросивши на вечерю.
У короля на очах виступили сльози. Заради цього він стільки чекав у Каневі, витратив три мільйони злотих на ілюмінацію — і залишився самотнім, непотрібним коханій Като й без гроша в кишені. Понятовський вийшов із кабінету й направився до приймальної зали. За кілька хвилин туди увійшла й Катерина. Розповніла імператриця була в кунтуші, «з шовкової, затканої золотом матерії лілового кольору, з золотим шиттям навколо, з довгими, відкидними назад рукавами; голова була прибрана дуже мистецьки декількома шпильками й егреткою з діамантами незвичайно великої величини; на грудях блищала діамантами Андріївська стрічка над зірками георгієвською і владимирською».
Після недовгого спілкування й обіду король повернувся до міста й дав розкішний бал імператорському оточенню. Але сама Катерина на канівську землю так і не ступила. З борту галери вона байдужо спостерігала дивовижний салют, організований її колишнім коханцем, все ще красивим і шляхетним, але чужим їй чоловіком.
Нічну темряву зненацька прорізали яскраво-сліпучі вогні на найвищій канівській горі Московці. У заздалегідь виритій канаві запалили спеціальну речовину, й вогняний потік повільно поповз вниз, наче з розбурханого Везувію. Сто тисяч ракет розірвали ніч різнобарвними спалахами, що чудернацьким візерунком відбилися в дніпрових водах.
Та все це було дарма — колишнє пристрасне кохання вже давно згасло й прагматична імператриця не збиралася жити ілюзіями минулого.

ПЕТРО ТРЕТІЙ ПІЙМАВ ПОНЯТОВСЬКОГО
В ЛІЖКУ СВОЄЇ ДРУЖИНИ
А зустрілися вперше Катерина та Станіслав за тридцять років до канівського феєрверку — ще в ті часи, коли вона не була російською імператрицею, а він польським королем.
Чоловік Катерини, майбутній імператор Петро III був справжнісіньким ідіотом. В першу шлюбну ніч грався з нею ляльками. Полюбляв також розігрувати великі баталії іграшковими солдатиками, уявляючи себе знаменитим полководцем. В поганому настрою частенько лупцював свою вінценосну дружину. Проте за кілька років сімейного життя так ні разу й не виконав подружній обов’язок. Заміжня Катерина залишалася незайманою.
І тому на балах молода жінка, відчуваючи пробудження власної чуттєвості, почала приглядатися до кавалерів, шукаючи достойного чоловіка. Като просто шаленіла, коли під час танців їй шептали на вушко, яка вона гарна й звабна та як чарівно сяють її очі.
Перші таємні побачення розкрили раніше невідомий їй дивовижний і солодкий світ інтимних відчуттів. З часом Катерина увійшла в раж і разом із кількома близькими подругами, перевдягнувшись у чоловічі костюми, зникала з царського палацу до самого ранку в пошуках нових коханців.
Молодий і вродливий аристократ, польський посол граф Станіслав Понятовський увірвався в життя Катерини влітку 1757 року. Жінка закохалася в шляхетного поляка з витонченими смаками й такими ж самими еротичними забаганками. І поки Петро III розважався з друзяками-алкашами та своєю коханкою, страшною на вигляд Єлизаветою Воронцовою, Катерина закрутила з Понятовським шалений роман.
Та недолугий імператор, тоді ще великий князь, був у курсі любовних справ своєї дружини. І одного літнього ранку, коли втомлений пестощами Като граф вилізав через вікно з її спальні царського палацу в Оранієнбаумі, поляка раптом схопили кілька міцних рук. Дружки Петра III надавали тумаків наляканому до смерті коханцю й відвели до свого зверхника. Поляк вже молився Господу, благаючи зберегти йому життя, та цей страх виявився передчасним.
Петро зустрів Понятовського по-товариському, жартував з ним і навіть лагідно пожурив за те, що той ховався від монарших очей. Радісний граф відразу почав хвалити вінценосного «друга» за його талант полководця. Щасливий Петро III обнімав Станіслава й обіцяв йому віддати Катерину назавжди. Він сам витягнув із ліжка наполовину оголену дружину й кинув її на руки Понятовському.
Однак закохані недовго були разом. Не бажаючи розголосу й політичних ускладнень, уряд Речі Посполитої швиденько відкликав графа на батьківщину. Прощаючись, Катерина дала собі слово колись зробити Станіслава Августа королем. І свого слова вона дотримала.

Факт
ВИТРАТИВ НА ПОБАЧЕННЯ
ТРИ МІЛЬЙОНИ ЗЛОТИХ
Саме таку неймовірну для тих часів суму викинув на вітер Станіслав Понятовський, готуючи зустріч своєї вінценосної подруги. Грандіозна ілюмінація в Каневі не допомогли королю — він залишився самотнім, непотрібним коханій Като й без гроша в кишені.



Жанр твору: Публіцистика
Форма произведения: Історія
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 342
Опубліковано: 12.10.2014 11:09





© Copyright: Анатолій Котов



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи