chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Нездійсненна мрія Софії Потоцької

[Анатолій Котов]  Версія для друку


Прекрасна гречанка мріяла про корону візантійської імператриці, а стала всього-на-всього хазяйкою чудового уманського парку.

КОЛИШНЯ КУРТИЗАНКА ПІДКОРИЛА ВСЮ ЄВРОПУ
Прекрасна й загадкова Софія розпочала свою життєву кар’єру …проституткою в Стамбулі. Ще 17-річною дівчиною рідна мати продала її послу Речі Посполитої Каролю Боскамп-Лясопольському всього за 20 золотих піастрів. І звідтоді юна красуня «пішла» вперед по чоловічих тілах і душах, причаровуючи й підкоряючи своїй волі та ненаситним бажанням сильних, багатих та можновладних «самців».
Боскамп недовго тішився в солодких обіймах візантійки. Він відправив дівчину до Польщі, щоб вразити цією дивною красою магнатів і самого короля.
Однак Софія так і не доїхала до Варшави. У Кам’янець-Подільському прекрасну грекиню чекало нове кохання. 39-річний син коменданта місцевої фортеці майор Юзеф Вітт просто втратив голову, сон і спокій, побачивши красуню. Чоловік проігнорував забобони й перекупив у Боскампа предмет свого обожнювання за 10 тисяч злотих. При цьому заліз у борги по самі вуха. 14 червня 1779 року Юзеф і Софія обвінчалися.
Невдовзі молодята вирушили у весільну подорож до Парижу, надовго зупиняючись у Варшаві, Берліні та Відні. Красуня викликала справжній фурор серед знаті.
Софію із задоволенням приймає польський король Станіслав Август Понятовський, потім вона знайомиться з королем Пруссії Фрідріхом II. У курортному місті Спа мадам Вітт проводить дозвілля в компанії австрійського імператора Йосифа II, якого вона так зачарувала, що той рекомендував своїй сестрі, французькій королеві Марії Антуанетті, прийняти красуню-гречанку в Луврі. Столиця Франції подарувала Софії знайомство з графом Прованським (згодом – королем Людовіком XVIII), який обожнював незрівнянну Софі та виявляв до неї їй щиру прихильність.
Світський, літературний і театральний Париж лежав біля її ніг. Вроду Софії оспівували поети. Її манери були вишуканими, а кокетство – витонченим. Титул «королеви краси» вона носила недаремно: люди мріяли глянути на неї бодай разок.
Та невдовзі подружжя повертається на батьківщину. І тут грянула російсько-турецька війна. Мадам Вітт потрапляє до ставки фаворита імператриці Катерини II Григорія Потьомкіна – і причаровує його.
Всесильний «світлійший князь Тавриди» не лише забавляється з Софією в ліжку, але й доручає прекрасній авантюристці «делікатні» дипломатичні справи. Зокрема, жінка переманює на бік Росії лідера польських конфедератів графа Станіслава Щенсни-Потоцького – свого майбутнього чоловіка.

«ГРЕЦЬКИЙ ПРОЕКТ» ГРИГОРІЯ ПОТЬОМКІНА ТА СМЕРТЕЛЬНИЙ УДАР ІМПЕРАТРИЦІ КАТЕРИНИ
Утім, могутній князь Тавриди не задовольняється альковними утіхами з прекрасною мадам Вітт. Потьомкін уже генерал-губернатор Новоросії та підкорювач Криму. І владолюбний фаворит старіючої російської імператриці прагне втілити в життя найбільшу свою політичну мрію – так званий «грецький проект».
Суть його в тому, щоб заволодівши Кримом і Північним Причорномор'ям, знищити Туреччину і покласти корону відродженої Візантії на голову одного з онуків Катерини II — цесаревича Костянтина. Ім'я для онука Катерина вибирала, пам'ятаючи про візантійські плани Потьомкіна, а сам князь, геть несподівано для імператриці, вибрав столицею для майбутньої імперії не Константинополь-Стамбул, а …Миколаїв, заснований ним на землях древньої еллінської Ольвії.
Князь прагнув виконати будь-яку забаганку Софії.
«Йому все було байдуже, аби задовольнити бажання або примху обожнюваної ним жінки, — писала сучасниця Потьомкіна, знаменита французька портретистка Елізабет Віже-Лебрен. — Закоханий у пані де Вітт, він осипав її найвишуканішими люб'язностями. Так, одного разу, бажаючи подарувати їй кашемірову шаль шалено високої ціни, він улаштував свято, на якому було до двохсот дам, а після обіду влаштував лотерею, але так, що кожній дісталося по шалі, а найкраща із шалей випала найпрекраснішій із дам». Чи варто говорити про те, що «найпрекраснішою з дам» виявилася Софія Вітт. Але, звісно, справа не обмежилася кашеміровою шаллю.
Незабаром у «грецькому проекті» князя Тавриди не залишилося місця російській імператриці та її онуку. Григорій Потьомкін збирався кинути до ніг коханої Софії цілу імперію, надівши на неї корону візантійських василевсів.
У мурованому соборі св. Григорія в Миколаєві князь Тавриди збирався повести під вінець Софію, а в храмі святого Миколи Угодника — коронуватися. Палац для Софії та Потьомкіна вже закладався. Біля нього іноземець-садівник розбив дивовижний парк.
Та грандіозним планам закоханих не судилося здійснитися. У небезпечну політичну гру вступила сама імператриця Катерина II. Вона вже давно вже побоювалася «чудового князя Тавриди», який зосередив у своїх руках непомірну владу. Потьомкін ставав некерованим, й імператриці тепер нічого було берегти князя — її турботою й опікою користувався новий фаворит, молодий красень Платон Зубов.
Дізнавшись про плани Потьомкіна, Катерина не на жарт розлютилася. Підступний Зубов порадив імператриці одним махом позбутися небезпечного вельможі — за допомогою отрути.
Князь Григорій Потьомкін, за словами Державіна, «пал с высот и почестей» посеред степу, між Яссами та Миколаєвом. Просто ліг на землю і помер, за офіційною версією — від «перемежающейся лихорадки».
Помер у жовтні 1791 року посеред степу, по дорозі в місто, де збирався коронуватися, а «імператрицю», котра нею так і не стала — Софію Вітт, — продали втретє й востаннє у її житті. Покупцем став граф Станіслав Потоцький.

І ПОДАРУВАВ КОХАНІЙ ДИВОВИЖНИЙ УМАНСЬКИЙ ПАРК…
Після смерті князя Потьомкіна граф Потоцький викликає з Херсона до себе в Тульчин Софію — і звідтоді вони вже не розлучаються.
На жорстку вимогу російської імператриці генерал Вітт збув із рук свою чарівну дружину, за котру палко закоханий Потоцький виклав два мільйони польських злотих.
Без жалю розлучившись із маєтками, грошима й кріпаками, граф Потоцький зберіг головний скарб свого палацу – «грецьку богиню», з якою він мріяв провести останні роки життя в спокої та любові. Утім, обвінчатися вони змогли лише після двох смертей — першої дружини графа, Жозефіни-Амалії Мнішек-Потоцької, відомої художниці, та імператриці Катерини II, яка люто ненавиділа Софію.
Вінчання 17 квітня 1798 року було скромним, але подвійним: таїнство вчинили два священики – католицький і православний. Станіславу на ту пору виповнилося 46 років, Софії – 38. Нарешті вона здобула законне право носити прізвище Потоцька й стала однією з найбагатших жінок Європи.
Закоханий до нестями граф захотів створити щось виняткове — диво-парк, який перевершив би своєю красою все бачене до цього часу. Тож не випадково на стику двох століть в урочищі Кам’янка поблизу Умані з’явився унікальний дендропарк. На будівництво граф витратив 15 мільйонів польських злотих.
Урочисте відкриття парку відбулося 15 травня 1800 року в день іменин дружини. «Коханий дарує Софії...», – мовив Станіслав Потоцький і навіки подарував парку ім’я «Софіївка». Кожий куточок цього місця дихає коханням. Софія, яка народила чоловікові сімох дітей (троє померли в дитинстві), стала для нього втіленням земного раю.
Однак ця ідилія тривала недовго. Через рік до маєтку приїхав син графа від першого шлюбу – 23-річний красень Єжи. Дуже приваблива 39-річна мачуха не залишила його байдужим. Маєтки, розкидані по численних землях, постійно вимагали господарського ока й уваги. Старий граф сліпо довіряв своїй дружині, й коханці віддавалися утіхам буквально в нього за спиною.
Того дня, коли гордий магнат застав незрівнянну Софію в обіймах свого старшого сина, рай одразу перетворився для графа на пекло. Побачене підкосило Станіслава Потоцького: з ним стався удар, від якого він так і не оговтався. 16 березня 1805 року він помер, не пробачивши кохану дружину й улюбленого сина.
Не пізнала щастя і Софія. Проживши бурхливе життя, графиня померла від раку в Берліні 24 листопада 1822 року й була похована в Успенському соборі Умані. Невдовзі після поховання вночі пролунав надзвичайно сильний грім. У саму середину кам’яного надгробка, де було висічено ім’я Софії, вдарила блискавка й розсікла могильний камінь. Люди подейкували, що це — Божа кара!
Діти графині таємно перевезли прах матері в Тальне й перепоховали його в підземеллі фамільної церкви, без усяких пишних церемоній. Так закінчилася земна історія прекрасної Софії.



Жанр твору: Публіцистика
Форма произведения: Історія
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 437
Опубліковано: 12.10.2014 11:41





© Copyright: Анатолій Котов



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи