chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Дружина двох декабристів

[Анатолій Котов]  Версія для друку


Княгиня Марія Волконська поїхала за чоловіком Сергієм на читинські рудники, щоб знайти сімейне щастя з його кращим другом Олександром Поджио.

НА БАЛУ В КАМ’ЯНЦІ НА НАРЕЧЕНІЙ ЗАГОРІЛАСЯ СУКНЯ
Князь Волконський почав частенько заїжджати в гості до генерала Раєвського, як тільки запримітив красу його молодшої доньки. Юна Марія подобалася не лише князю — до неї залицялося чимало аристократів із числа молодих офіцерів.
Та Волконський уже прийняв рішення. Пізніше він згадував: «Давно влюбленный в нее, я, наконец, решился просить ее руки».
Батько Марії недовго думав і дав згоду віддати улюблену доньку за князя. Офіційно заручини відсвяткували в Кам’янці, зібравши на розкішний бал усе сімейство Раєвських-Давидових і Волконських.
Чудове свято зіпсувала маленька дрібниця — під час танцю з нареченим на Марії загорілася сукня. Танцюючи мазурку, красуня випадково зачепила столик із канделябрами й вогонь перекинувся на плаття. Його швидко загасили, та Марія дуже злякалася. Гостям це здалося поганою прикметою.
Весілля відбулося 11 січня 1825 року. Нареченій не було ще й двадцяти, а жених мав тридцять сім років. Вони майже не знали одне одного. В перший рік сімейного життя вони побули разом всього три місяці. Невдовзі після весілля Марія захворіла й поїхала лікуватися до Одеси, а потім до батьківського маєтку. Князь Волконський залишився в Умані командувати піхотною дивізією. Там його й заарештували 7 січня 1826 року. За кілька днів до арешту князь, відчуваючи майбутню розлуку, провідав молоду дружину й сина-первістка. Трагедія його коханої Марії вже розпочалася…
Після довгих місяців розслідування й оббивання високих порогів у Петербурзі Марія Миколаївна, нарешті, отримує дозвіл імператора Миколи I розділити долю чоловіка-каторжника. І ось 22 грудня того ж року, залишивши дитину свекрусі, вона відправляється у невідомість. А було їй усього 20 років!
«У меня была куплена кибитка; я уложилась в одну минуту, взяла с собой немного белья и три платья да ватошный капор, который надела. Остальные свои деньги я берегла для Сибири, зашив их в свое платье. Перед отъездом я стала на колени у люльки моего ребенка; я молилась долго. Сестра, видя, что я уезжаю без шубы, испугалась за меня и, сняв со своих плеч салоп на меху, надела его на меня. Кроме того, она снабдила меня книгами, шерстями для рукоделья и рисунками…», — тоді ж записала в щоденнику Марія Волконська.
До Благодатного рудника вона дісталася 11 лютого 1827 року. Там розжалуваний князь Волконський у поті чола добував для батьківщини свинець. Шість тисяч верстов шляху, в жорстокі морози, під свист віхоли.
І ось вони зустрілися — Сергій Григорович, брязкаючи кандалами, кинувся до дружини. «Вид его кандалов, — згадувала через багато років Марія Миколаївна, — так взволновал и растрогал меня, что я бросилась перед ним на колени и поцеловала сначала его кандалы, а потом и его самого».
Доля не балувала цю красиву й уперту жінку. Найтяжчими для неї стали сім місяців у Благодатному руднику, потім — три роки в Читинському острозі. На цей час припали перші тяжкі втрати: в січні 1828 року помер дворічний син Миколка, залишений на виховання рідним, а у вересні наступного року — батько, генерал Раєвський. У серпні 1830-го згасла маленька донька Софія, не проживши й одного дня.
Перед мужністю Марії Волконської відступив старий Раєвський. Перед самою смертю він не витримав і пробачив доньку. Показавши на портрет Марії, бойовий генерал зізнався рідним: «Вот самая удивительная женщина, которую я знал!».

ЛЮБОВНИЙ ТРИКУТНИК МАРІЇ ВОЛКОНСЬКОЇ
Все яскравіше розгоралася краса тридцятирічної Марії Миколаївни. Одоєвський оспівував її в інтимних віршах, Лунін — у прозі. «Молодая, стройная, более высокая, чем среднего роста, брюнетка с горящими глазами, с полусмуглым лицом, с немного вздернутым носом, с гордой, но плавной походкой. За смугловатость ее прозвали «девой Ганга»; не выказывала грусти, была любезна с товарищами мужа, но горда и взыскательна с комендантом и начальниками острога», — писав про Марію Миколаївну декабрист О.Є. Розен.
І чим звабнішою й чарівнішою ставала ця жінка, яка хвилювала всіх чоловіків на читинській каторзі, тим важче їй було знаходити спільну мову з власним чоловіком. Вони були надто різними людьми. «Отношения между супругами Волконскими не складывались, отчуждение становилось все более глубоким и явным для окружающих», — стверджує доктор філологічних наук Ніна Забабурова.
На жаль, сімейне щастя розбилося об сувору реальність. Вони стали чужими, але до останніх днів життя відгукувалися одне про одного з великою повагою. «Я вышла замуж в 1825 году за князя Сергея Григорьевича Волконского, вашего отца, достойнейшего и благороднейшего из людей», — неодноразово казала дітям Марія Миколаївна.
Син Волконських, Михайло, народився в 1832 році. По каторзі вперто ходили чутки, що його справжнім батьком був декабрист Олександр Поджио. А через три роки Марія народила доньку Неллі, батьком якої знову ж таки вважали Поджио. До речі, дівчинка була його улюбленицею, і коли Олександр Вікторович тяжко захворів на старості, то поїхав помирати до неї в маєток Вороньки, хоча й мав власну сім’ю.
Сергій Волконський, звісно, все знав і мужньо пережив крах сімейного щастя. Князь просто змирився із тим справжнім коханням, якого сам не міг дати, й з тією шаленою пристрастю, яка оволоділа його дружиною та найкращим другом. Для усіх офіційно Михайло й Неллі були сином і донькою князя. Він передав їм своє ім’я, титул і маєтності. Вони довго вважали себе дітьми Волконського й не відмовилися від нього навіть тоді, коли дізналися всю правду, пише дослідниця Ніна Берберова.
«Много ходит невыгодных для Марии Николаевны слухов про ее жизнь в Сибири, говорят, что даже сын и дочь ее — дети не Волконского... Вся привязанность детей сосредотачивалась на матери, а мать смотрела с каким-то пренебрежением на мужа, что, конечно, имело влияние и на отношение к нему детей» — піднімає завісу таємниці над сімейною драмою Волконських син декабриста Євгеній Якушкін, побувавши Сибіру в 1855 році.

ВОНИ ЗАЛИШИЛИСЬ РАЗОМ І ПІСЛЯ СМЕРТІ
З часом Волконські перебралися до Іркутська. Свій дім опальна княгиня намагалася перетворити на кращий салон міста.
«Но если старик Волконский, поглощенный своими сельскохозяйственными занятиями и весь ушедший в народ, не тяготел к городу и гораздо больше интересовался деревней, то жена его, княгиня Марья Николаевна, была дама совсем светская, любила общество и развлечения и сумела сделать из своего дома главный центр иркутской общественной жизни. Говорят, она была хороша собой, но, с моей точки зрения 11-летнего мальчика, она мне не могла казаться иначе, как старушкой, так как ей перешло тогда за 40 лет; помню ее женщиной высокой, стройной, худощавой, с небольшой относительно головой и красивыми, постоянно щурившимися глазами. Держала она себя с большим достоинством, говорила медленно и вообще на нас, детей, производила впечатление гордой, сухой, как бы ледяной особы, так что мы всегда несколько стеснялись в ее присутствии...» — згадував житель Іркутська М.О. Бєлоголовий.
У 1856 році Михайло Волконський, який проживав у Петербурзі, привіз декабристам звістку про звільнення. Після цього з Сибіру повернувся його батько — Сергій Григорович. Дуже хвора Марія Миколаївна виїхала з Іркутська роком раніше. Повернувшись додому, вона почала писати спогади. В супроводі доньки Неллі княгиня їздила за кордон лікуватися, та це не допомогло. Марія Волконська померла в 1863 році. Її поховали в маєтку Вороньки Чернігівської губернії.
В ці останні дні з коханою жінкою був Олександр Поджио.
А Сергій Волконський у цей час жив у маєтку сина під Ревелем. Він не встиг провести в останню путь свою Марію, тому що від князя приховали її хворобу й смерть. Але через два роки не стало і його. Волконського поховали поруч із дружиною, поклавши його, згідно із заповітом, у ногах Марії Миколаївни.
А ще через вісім років відійшов у вічність і Поджио. Ці роки він прожив у тих самих Вороньках — у доньки Неллі, на руках якої й помер. Його поховали поряд із могилами Сергія й Марії Волконських.
Ось так і після смерті вони назавжди залишилися разом, забравши із собою в небуття неймовірне кохання, якого вистачило їм трьом на все життя.



Жанр твору: Публіцистика
Форма произведения: Історія
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 336
Опубліковано: 12.10.2014 11:49





© Copyright: Анатолій Котов



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи