chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Монолог мужньої українки

[Тетяна Чорновіл]  Версія для друку


Присвячую Ірині Довгань, жительці міста Ясинувата.
«…Что я такого делала? Я кормила украинских солдат. Это ведь моя обязанность. У меня украинский паспорт, у меня украинская фамилия Довгань, моя бабушка разговаривала на украинском языке. Какой я могу сделать выбор, скажите мне? Какой я вообще могу делать выбор?» ( з інтерв’ю після звільнення)


Ще донедавна тут був край мій рідний.
Тепер жирує найманців юрба.
Я, вгорнута у стяг жовто-блакитний,
Стою біля ганебного стовпа.
В волосся в мить наруги терористом
Заплутані маленькі прапорці,
Табличка, верх абсурдності за змістом,
В тремтячій від напруження руці.
Наказано стояти неодмінно
Навшпиньки тільки. Протягом годин.
Бо враз без попередження в коліна
Стріляти обіцяє осетин.
А витріщаки, до «розваг» охочі,
Мов у багно жорстоке канув світ,
В під’юдженій злобі плюються в очі
І б’ють у груди, в голову, в живіт…
Страшні безумці, що нівечать тіло
У апогеї лютої хули,
Та все ж, пізніше стане зрозуміло,
Страшніші ті, що мовчки мимо йшли
Чи просто зупинялись, гарно вбрані,
Байдужі і ні крапельки не злі,
Від нічого робити в здивуванні
Робили знімки на моєму тлі…
Стою. Густіє натовп звідусюди…
На тілі осуд ранами щемить.
Ще битимуть не раз ногами в груди,
Щоб захлиналась подихом на мить…
Не з уст, лиш в думці «Слава Україні»
Зітхну, як відійдуть наглядачі.
«Героям Слава» в вітру тріпотінні
Шелесне тихо прапор на плечі.

_____________________________________________

У газеті New York Times 25 серпня з'явився страшний знімок: на площі в Донецьку стоїть худенька тремтяча жінка, обмотана українським прапором, на грудях її табличка: «Она убивает наших детей. Агент карателей ». Ще один прапорець прив'язаний у неї на голові. Поруч – похмурий чоловік з автоматом. На іншому знімку розлючена блондинка в чорному б'є жінку ногою в живіт. Через два дні стало відомо ім'я полонянки – Ірина Довгань. Завдяки заступництву журналістів – у першу чергу Ендрю Крамера (New York Times) і Марка Франкетті (Sunday Times) – її вдалося звільнити. З'ясувалося, що Ірину тримали в Донецьку, в казармах ДееНеРівского батальйону «Восток», командир якого, Олександр Ходаковський, і відпустив її на прохання іноземних журналістів.
Уривки з інтерв’ю:
– Я живу в маленьком городе рядом с Донецком – Ясиноватая... Мне 52 года, у меня двое детей. Уже давно работаю косметологом. У меня свои клиенты, очень приятная работа. Мой муж – главный инженер успешной строительной фирмы. У нас была достаточно обеспеченная семья, свой дом в этом маленьком городе, сад, огород. В общем, обыкновенный я человек…
– Не знаю, как я буду после этого жить. Я все еще нахожусь в стрессовом состоянии, не до конца все осознаю…





Рубрика твору: Лірика історична
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 216
Опубліковано: 24.10.2014 09:57





© Copyright: Тетяна Чорновіл



 
Рецензії


Віра Петриченко   [vera]   Додано 24.10.2014 в 16:55   Рецензія: позитивна

Дорого дня Вам пані Танечко!
Вірш проймає душу і написано на max балів!!!
Не можна, щоб не зколихнули душу ваші рядки.
Дивуєшся- звідкиля береться бездушність, чому не ціниться доброта і повага?..
А самі при тому хочуть щоб їх же і поважали, і прділяли увагу і цінили, а самі...

Але ж не всі такі! Є й доброта і любов, тільки її не помічають, а чи вона сама не виділяється.!

Дякую за такі потрібні нам вірші! Пишімь, у Вас майстерно все виходить!
І хай ваша Муза Вас надихає! Тепла ВАМ, спокою і сонечка!





 
Тетяна Чорновіл   Додано 25.10.2014 в 22:24

Добрий вечір!
Дуже вдячна Вам за увагу, теплі щирі відгуки і побажання!
Насправді такі вірші даються мені непросто.
Звертаюсь до громадянської лірики... як аж припече.
Просто припікати стало часто! (((
Ця війна багато чому навчить нас, як народ. Але страшною ціною ((



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи