chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Бог поможе

[Іванна Байда]  Версія для друку


Чеснішого в містечку не було
І вірного, що уповав на Боже,
Як одинокий дід, старий Петро –
Усім завжди казав: «Господь поможе».
У вірі жив багато довгих літ
В покривленій хатині над рікою.
Чи сніг ішов, чи цвів біленький цвіт –
Йшли ноги в храм, не відали спокою.
Багато дід побачив на віку,
Були у нього радощі і туга.
Та дуже вже любив свою ріку
І землю, що ріллею йшла з-під плуга.

Тривожна ніч. Лили дощі, дощі,
Холодний вітер лопотів струною,
Усе навкруг кипіло, мов в борщі,
Прийшла біда під дідів дім весною.
Розлилась річка, вийшла з берегів,
Скрізь повінь затопила всі дороги,
І на зелених пагорбах лугів
Стриміли тільки верб холодні ноги.
Лиш вулиця ще поки що суха
Угору бігла поміж водні плеса.
А грому зла, захмарена пиха,
Стогнала злістю грізного Зевеса.

Проснувсь Петро, а на долівці – мул,
Й світанок блима темними очима,
А зимної води пекучий гул
Мерзенно вив у діда за плечима.
На ґанок вибіг, Боже, море сліз –
Усе пливе посеред вод розвою.
І дощ іде. Колючий верболіз
Сховався геть за мокрою стіною.

Десь по дорозі фари пропливли –
Сусід «дев’яткою» тікає з дому.
– Сідай, Петро, потісняться сини,
Поїдем разом із цього содому.
– Та дякую, Іване, їдь собі,
Тіснити вас якось мені не гоже.
Я Бога попрошу, і, далебі,
Господь не дасть втопитися – поможе.

А злива йде. Не стане ні на мить.
Уже води налило по коліна.
Аж глянь – човен стрілою так летить,
Де стримина шумується зміїна.
– Сідайте, діду, місце в нас ще є,
Ось тут пристанем зараз до порога.
– Та ні, подбайте, дітки, про своє,
Я не втоплюся, бо поклавсь на Бога.

Та повінь все не спиниться ніяк,
Дід молиться, вже сидячи на даху.
– Врятуй мене, дай, Боже, добрий знак,
Почуй, Всевишній, сина-бідолаху.
Щось в небі зашуміло – вертоліт,
Шукає, кого треба врятувати.
Побачив діда, вмить притишив літ
Й драбину скинув на вершечок хати.
– Залазь, старий, ти залишивсь один,
Тікати з цього місця необхідно,
Бо не пройде і декількох годин –
Нічого тут, крім вод, не буде видно.
– Лети, синочку, я залишусь тут,
Бо свою хату кинути не можу.
Потоки грізні з світу не зметуть,
Я ж уповаю все на ласку Божу.

Помер старий через кілька хвилин,
І ангели взяли його під руки,
До райських сонячних знесли долин,
Де Бог ходив поміж квітучі луки.
Ласкаво Господь глянув на Петра,
Всміхнувся, як ніхто у цілім світі.
– Мій сину, я бажаю лиш добра.
Ти ж міг ще трохи в світі тому жити.
– А я, мій Боже, вірив лиш Тобі,
Надіявся на Тебе до останку.
Чому мене покинув у журбі,
Не дав дожить до завтрашнього ранку.
Я ж чуда ждав від Тебе, Пане мій,
Чекав, що Ти мене від лих врятуєш.
І полум’яно в час цих веремій
Все молюся – а Ти мене не чуєш.
– Мій любий сину, тричі цього дня
Хотів від бід тяжких порятувати.
Найперше – як сусід й його рідня
«Дев’яткою» спинились біля хати;
А потім плив по хвилях на човні,
Як вже вода багацько затопила;
Як дах застряг у вод трясовині –
Послав гелікоптера пружні крила.
Та не почув ти закликів моїх –
Три рази приходили на підмогу.
Живи ж в Раю, прощаю тобі гріх,
Бо уповав на Божу допомогу.

Всевишнього на поміч завжди клич,
Хай молитви летять, немов птахи.
Та в Бога на Землі мільйон облич,
Тож не проґав Господньої руки.



Рубрика твору: Байки
Рейтинг роботи: 16
Кількість рецензій: 4
Кількість переглядів: 201
Опубліковано: 09.11.2014 19:19





© Copyright: Іванна Байда



 
Рецензії


Олена Самарич   [OLENA_SAM]   Додано 30.06.2016 в 11:50   Рецензія: нейтральна

Мені сподобалась ваша байка й задум. Я підтримую "страрого", і важаю, що коли б усі так творили, то набагато було б у нас жити. Хай Бог вам допомагає.





 
Света Лана   [SvetLana]   Додано 29.06.2016 в 13:44   Рецензія: нейтральна

Всевишнього на поміч завжди клич,
Хай молитви летять, немов птахи.
Та в Бога на Землі мільйон облич,
Тож не проґав Господньої руки.

Діти, як старі кличуть Бога, щоб не було війни.

Діти війни
Чуючи окрики «Хенде хох», обіймала дитини мати. На згадку врізався перший урок, З тих часів він запам'ятався про запас: "Перед ворогами рук не піднімати".
А на мерзенне «руссіш Швайн», кулачки звикали стискати. Мама поруч, а з нею рай, був так смачний грудей коровай, що допомагає виживати.
Діти з подивом в очах, чуючи: - «Ахтунг!» - Бігли геть. Від війни колеса до образ забрала лихоліття гроза, їх батьків в безпросвітну ніч.
Розперезався знову фашизм - кровохлёб, людожер, маніяк - І волає: «Москалів на ножі». Цей бред просто незбагненний, у вояків в голові протяг.
Як в гримучому світі, без сну дітям нової війни рости? Шквалом ненависті хвиля, все трощить на шляху вона. Як дітей від війни врятувати?
Знову, дивлячись війні в очі, людям похилого віку кулаки стискати, йти їм навіки за Окоём, де чиста сльоза. Тільки б руки не піднімати!





 
Віра Петриченко   [vera]   Додано 10.11.2014 в 16:10   Рецензія: позитивна

Так, я десь читала схоже, але ваша притча теж вдала і гарно передає зміст і задум!





 
Іванна Байда   Додано 12.11.2014 в 21:38

Дякую Мені дуже приємно, що моя поезія Вам цікава.



 
Тетяна Чорновіл   [TETYANCH]   Додано 10.11.2014 в 00:54   Рецензія: позитивна

Мудра духовна притча, вдало описана!
Є над чим замислитись.
У мене є схожа "Острів". Оповідка і закінчення інше, а смисл той самий! ))





 
Іванна Байда   Додано 12.11.2014 в 21:36

Дякую.
Читала колись Вашу притчу. Сподобалась.
До речі, є таке гарне російське кіно, <Притчі> називається. Там в одному фільмі -3 міні-історії. І от остання дуже близька до цієї теми. Раджу переглянути. Я плакала.
Якщо буде бажання, цікаво було б почути Вашу думку про фільм.Дуже вже чіпає за душу.



 
Тетяна Чорновіл   Додано 16.11.2014 в 20:28

Спеціально подивилась фільм. Вражаючі істини, справді зачіпають! Мудрість їх на поверхні ніби, а не завжди осмислиш.
Там і друга притча має схожий смисл.
Мені прийшло на думку, що мудрість притчі надзвичайно символічна, її можна розглядати не тільки стосовно Бога і релігії. На Божому прикладі найясніше доходить, може. А насправді скільки лиха може принести поверхове, фальшиве... осмислення чогось, чи намагання видати це за осмислення!!!
Стосується це і творчості! Коли (буває іноді!!!) людина пише вірш, не проживаючи його душею! Думає ж насправді про зовсім інше...
Але то я вже залізла в психологічні нетрі! )))
Дякую Вам за думки!



 
Света Лана   Додано 02.07.2016 в 18:36

Ось і Ви, Татьна, пишіть вірші, а думаєте про інше і називаєте терористами таких же простих людей з ЛНР і ДНР. А вони прості люди, хочуть жити по своєму, а не за вказівкою з Києва.
Писати треба більше про Світі, і про мирне життя.



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи