http://www.chitalnya.ru/

.......

Повітря було вже сповите мереживом сутінок та насичене темнотою ночі. Воно стало надто густим і важким від того. Вдихнути його було майже несила…
Аж раптом, чорне небо розітнуло криве лезо блискавиці. На мить їй здалося, що то не небо – а саме її тіло… то її тіло було розітнуто навпіл. Весь біль, який невимовним тягарем заполонив груди, почав поступово виливатися назовні. Їй здавалося, що то не гуркіт грому розливався нічним простором, а стогін її душі зривався з запечених горем вуст, і котився далі від знеболеного тугою тіла. А злива, що враз впала з розірваного неба, суцільним струменем води намагалася омити не стільки тіло, як вимити саму душу… душу, що вже нічого не відчувала… мертву душу у допоки ще живому тілі…
…тільки но дике клекотіння природи потроху почало віддалятися, забираючи із собою тужливий неспокій, та помірено притихаючи вдалині, відразу душу почала заповнювати крижана порожнеча, прирікаючи її на вічну пустку…



Автор: Alis
Форма твору: Мініатюра
Опубліковано: 25.11.2014 09:43