http://www.chitalnya.ru/

Вовча вірність

Стожильний подорожній вовк, пітьми властивець,
Ковилу топче ніжний шовк між чорнобривець.
Відлунком місячних вогнів зоріють очі,
Вальсують безкраєм полів, мов поторочі.
Кошлатить теплий вітерець шерстини сиві.
Сліди швидкують навпростець по сонній ниві.
Зміяться урвищем ярів в глушінь розлогу,
Де діточок зазивний спів скавчить з барлогу.
Розтане в заростях куги його стежина.
З тьмяної родиться юги навстріч дружина.
Оскалить перламутр зубів з перестороги.
Впізнавши мужа, схилить гнів під дужі ноги.
Торкнуться ніжно милих щік, вуста медові
І втратить вовк хвилинам лік в танку любові.
Серпанком ляже поміж трав повів кохання…
Вколише золотом заграв її світання.
Він, як дбайливий чоловік замре на чатах -
Вона ж одна йому навік, в життя пенатах!
Або він муж, або вдівець – аскет курганів!
А випасати сто овець – талан бара́нів.



Автор: Олег Корнієнко
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 01.12.2014 09:58