http://www.chitalnya.ru/

Пробудження Всесвіту

В Зими обіймах Всесвіт скрижаніло
Засніженими снами ціпенів.
Ніщо крізь вікові морози снів
Промінчиком надії не ясніло,
Не провіщало трепету вогнів.

Давно в безмежжі поклику немає,
Щоб Часу лід зігріти до пуття.
О, що це?.. Що? Крізь Простору буття
Ледь чутний сплеск, що ніжністю проймає,
Стікає в пульсу дивного биття.

Хоч дику стужу й зашпори безсилля
Снує холодна хуга ще і ще,
Між зір морозний вакуум пече.
Та знову й знову наростає хвиля
Так лагідно… так тепло… гарячЕ!

Одвічна мерзлота відтала швидко,
В безумстві Часу знемагають сни,
А Всесвіт мчить у сплески дивини.
Ох, як же ніжно ти нуртуєш, Квітко,
П’янкою насолодою Весни!



Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 22.02.2015 15:57