chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

ПОЕТУ

[Тетяна Чорновіл]  Версія для друку


Вірш Варлама Шаламова «Поэту»

Болить з минулого ще й досі
Нестерпна спогадів імла,
Як у пилу підошви босі
Мені моя земля пекла,

Як нігті кліщами морози
До м’яса вирвали мені,
Рукою зламував я сльози,
Стогнав від болю не вві сні.

Там крізь попрані порівняння
Шукав попраним правоти,
Там день, як засіб катування,
Пекельні муки мав нести.

Я страх відчув, що з потом тіла
На сиві скапував виски,
Моя сорочка просоліла
Ламалась легко на куски.

Я їжу рвав, мов звір одчайний,
Мені ввижався дивом див,
Паперу аркушик звичайний,
Що в пекло те з небес злетів.

Хлебнуть води непевним кроком
В мить спраги крався сам один.
Я жив не місяцем, не роком,
Я зважував ціну годин.

А вечір сходив міражами –
В надії, дивом ще живій,
Я повнив сутінки віршами
І знову слухав голос твій.

Їх відчував, мов суть молитви,
Ковтком живильної води,
І образком на полі битви,
І оберегом від біди.

Були вони зв’язком єдиним
Життя забутого у світ,
Що нищив брудом животинним
З привиддям смерті слід у слід.

Магічних слів винагорода
Спливала в образи з рядків
Там, де невільницька природа
Кричала із усіх кутків,

Без натяків на щось жорстоке,
Через примирень множину
Вона іще призначить строки,
Коли всю правду осягну.

Я вдячний був за пам’ять долі,
Яка крізь вікові льоди,
Сніг, заметіль, каміння голі
В літах зуміла пронести

Твоє лунке спасенне слово,
Душевний простір чистоти,
Де в кожному рядку – основа,
Життя опора, сенс мети.

Тому між злісної облуди
І страх мене не поборов,
І серце щире повнить груди,
І в пульсі б’ється тепла кров.

________________________________


В моем, еще недавнем прошлом,
На солнце камни раскаля,
Босые, пыльные подошвы
Палила мне моя земля.

И я стонал в клещах мороза,
Что ногти с мясом вырвал мне,
Рукой обламывал я слезы,
И это было не во сне.

Там я в сравнениях избитых
Искал избитых правоту,
Там самый день был средством пыток,
Что применяются в аду.

Я мял в ладонях, полных страха,
Седые потные виски,
Моя соленая рубаха
Легко ломалась на куски.

Я ел, как зверь, рыча над пищей.
Казался чудом из чудес
Листок простой бумаги писчей,
С небес слетевший в темный лес.

Я пил, как зверь, лакая воду,
Мочил отросшие усы.
Я жил не месяцем, не годом,
Я жить решался на часы.

И каждый вечер, в удивленье,
Что до сих пор еще живой,
Я повторял стихотворенья
И снова слышал голос твой.

И я шептал их, как молитвы,
Их почитал живой водой,
И образком, хранящим в битве,
И путеводною звездой.

Они единственною связью
С иною жизнью были там,
Где мир душил житейской грязью
И смерть ходила по пятам.

И средь магического хода
Сравнений, образов и слов
Взыскующая нас природа
Кричала изо всех углов,

Что, отродясь не быв жестокой,
Успокоенью моему
Она еще назначит сроки,
Когда всю правду я пойму.

И я хвалил себя за память,
Что пронесла через года
Сквозь жгучий камень, вьюги заметь
И власть всевидящего льда

Твое спасительное слово,
Простор душевной чистоты,
Где строчка каждая – основа,
Опора жизни и мечты.

Вот потому-то средь притворства
И растлевающего зла
И сердце все еще не черство,
И кровь моя еще тепла.



Рубрика твору: Поетичні переведення
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 104
Опубліковано: 19.04.2015 17:53





© Copyright: Тетяна Чорновіл



 
Рецензії


Іванна Байда   [baidaiv]   Додано 19.04.2015 в 21:29   Рецензія: позитивна

Фіософськи, глибоко і дуже гарно.





 
Іванна Байда   Додано 19.04.2015 в 21:32

Ой, перепрошую, не помітила, що пропало л.)))



 
Тетяна Чорновіл   Додано 20.04.2015 в 17:43

Я сама колись заглядала, щоб якось виправити свій коментар, і не знайшла можливості! :))
Дякую за відгук!



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи