chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

ХТО ТАМ СТУКАЄ У ШИБКУ?!.

[Микола СНАГОВСЬКИЙ]  Версія для друку


Рівномірне погойдування вагону електрички заколисало зморене тіло Ганни. Сама не сподівалася, що цього дня весь її «бізнесовий» дріб’язок так швидко й активно розкуплять ще коли їхала в один бік ― від своєї рідної платформи. А отой чоловік ― у найпершому вагоні – її по-справжньому виручив, скупив усе решту. Невже йому отак зразу дуже знадобились шпильки, шкарпетки, гумки, нитки, відкривачки, дощовик, обруч для утримування волосся і навіть насіння деяких квітів. Сказав, що все те йому вкрай потрібне, на щойно придбану дачу їде. А там нічого ж немає. Ганні можливо він і не в помку став би, траплялися і раніше диваки-покупці, якби, на відміну від попередніх, чоловік став просити знизити ціни. Навпаки, він якось сам першим називати їх та відсотків на двадцять-тридцять дорожче. Ганна намагалася було поправляти, називаючи такі ціни, за якими продавала крам у попередніх вагонах, та і в цьому ― на початку його, щойно ввійшовши з тамбуру, ― та чоловік якось тактовно тим знехтував. Ганна подума, що, справді, чоловік на ціни не звернув уваги, тому що сидів у протилежному кінці, біля самісінької кабіни машиністів.
Хай там як, а вона задоволена. Виручка вийшла непоганою. Та й не зморилась, як часто буває. Замріялась: отак доїде в оцьому останньому вагоні до своєї зупинки, побачить у вікно своїх діточок, привітніше, ніж раніше, помахає їм рукою. Вони часто зустрічають її на платформі, навіть якщо точно й не знають, коли мамка повернеться. Скучають, сумують, бо поважають матір, жаліють. Неймовірна бідність не озлобила її, а тому відчуття безвиході дітям не передалося. Й у тридцять років Ганна залишалася наївною й такою, що сприймає світ крізь рожеві окуляри. Принаймні такої думки її односелець Павло. Але ж він так твердить через те, що кохає Ганну. Вона про це знає. Знає й про те, що згоден її взяти у дружини з її двома дітьми. Він в принципі любить дітей, спілкується з ними як на рівних. Хто ще в селі так може? Та ніхто! Знає про його господарність, заможний двір… Могла б і покохати: не красавчик, але справляє неймовірне відчуття надійності, а ще ― якийсь ефектний.
Еге, могла би покохати, якби ж не було у її житті Олега, батька її дітей. На самому початку подружнього життя Ганни й Олега їхня доля почала котитися під якийсь дикий ухил з крутими віражами і раптовими падіннями. Тоді то вона ніяк не могла второпати від чого то. Гадала, що щире взаємне кохання здолає всі труднощі й непорозуміння, що, однак, між ними траплялися усе частіше.
Спочатку сподівалася, що під погойдування вагону електрички хоч трохи подрімає, бо спати дуже хотілося. Адже півночі пройшли у клопотах: то прала, то прасувала, діткам сніданок приготувала, бутерброди їм до школи. А то, бач, як там готують? Не так вже й ситно. То тільки коли комісія з перевіркою наскакує, страви подають школярам якісні й зовні привабливі…
Ну, й добре, що за думками сон щез. А то, чого доброго, ще проспала би свою платформу. Вирішила краще дивитися у вікно й милуватися природою. Он яка вона живописна! З дитинства мріяла стати художницею, щоб закарбовувати на полотнах усю її неймовірну неповторність. У шкільному віці успіхи були неабиякі, її роботи навіть у кількох виставках обдарованої молоді брали участь. Але згодом творча доля не склалася. То тепер вона знає, що винні батьки Олега. І не тому, що батьки ― його, а через те, що у неї їх немає. Вона – сирота. А його батьки поставилися до неї зверхньо, спочатку натякали йому, що вона – не пара. А потім стали тиснути. Олег виявився класичним батьківським синочком, прислухався не до своєї душі, зважував не на кохання дружини, а на думку батька й матері. А вони все частіше торочили йому, що він ― найрозумніший серед розумних, найкмітливіший серед кмітливих, ну, і таке інше… Пхали-пхали його то до одного вишу, то до іншого, ще якогось. Але у того жодного разу не виявилося бажання закінчити хоч один. Тож батьки не вигадали нічого кращого як звинуватити Ганну в негараздах сина. Мовляв, вона, малюючи натурників у своєму художньому, може перетворитися у повію. Олег через це дуже переживав, за наполяганням батьків стежив за нею. Зрештою вона не витримала, покинула навчання.
Ох ти, Господи, яка ж неймовірна краса за вікном електрички. І ким же створена ця матінка-природа?! Ганна дивилася, наче п’ючи оту красу, вроду природну. Подумала: а чи було кохання? Та було! Якби ж то не батьки, жили б у злагоді. А так, зрештою, розскочилися.
Відвернулася від вікна лише коли відчула уважний погляд на собі. Здивувалася: той чоловік, який скупив її останній крам. Стримано посміхнулася.
― Перепрошую, ви, часом, не Ганна? ― запитав той.
― Ганн багато… Може й Ганна.
― Я ― дядько Олега ― Максим Богданович. Я за кордоном працював, тому ви мене можете знати лише, можливо, по фотографіях та по розповідях Олега і його батьків.
― Припустимо, я ― Ганна…
― Звісно, мені не зручно, але, повірте, ось з місяць як я їжджу електричками з метою побачити вас… Дурні вони: і Олег, і ще більше ― батьки його… Дурні, що зжили вас. А тепер вони шкодують. Ой, як шкодують! Перепрошую за сумбурність, спішу усе сказати, бо, можливо, вам ось-ось виходити… Одне слово, батьки Олега просять у вас прощення, а сам Олег хоче з вами зійтися. Після розлучення він жодного дня не був одруженим.
― А ви такий собі добрий посередник… А чому ж…
― … Не Олег шукає вас?
― Неймовірне відчуття моїх думок.
― На заробітках. За кордоном. Як він запевнив, заради вас. По правді кажучи, там він продовжує мою роботу. Виконує її на відмінно. Якось висловився у тому дусі, що хоче заробити гроші, щоб не соромно було мою Ганночку кликати назад. А з батьками, сказав, мав серйозну розмову відносно того, що не треба було їм руйнувати ваше спільне подружнє щастя. Не зразу він їх у тому переконав. Зрештою вдалося. Але коли вдалося? Коли вже й діти у школу почали ходити?!. Коли кожен з вас, певно, скільки думав-передував: і через що воно так сталося? Хоча, водночас, ви обоє, певно ж, і розуміли через що. Прикро, але так буває, коли на шляху родинного, тобто спочатку подружнього, щастя виникають банальні повсякденні якісь другорядні події, усілякі балачки, що перетворюються на плітки і руйнують паростки злагоди…
По гучномовцю оголосили чергову зупинку.
― Ой, мені виходити…
― То як?
― Та як?!. Маєте час ― виходьте зі мною…
Ганна мала намір (і те зробила) показати дядькові Олега своє бідняцьке існування.
― Але ж батьки Олега хотіли бачити у його дружинах багату, талановиту з десятками потрібних знайомств… Невже ж вони змінили думку?
― Інакше я вас не шукав би.
― Дітки, а ходіть-но до нас! Оцей дядько ― дядько вашого татка ― розповідає, що татко кличе нас усіх разом жити.
Діти якось знітилися, наїжачилися, почали переминатися, рухати іграшковими машинками по стільцю…
― Бжіу-у!.. Дир-дир-дир!.. Дж-ж-ж!..
― Брин-брин-брин!.. Дж-ж-ж…
― Чуєте?
― А хто такий татко? Бжіу-у!.. Дир-дир-дир!.. Дж-ж-ж!..
― А де він, татко?.. Брин-брин-брин!.. Дж-ж-ж…
Раптом хтось постукав у шибку вікна.
― Ганно, я знайшов пошкодження проводового радіо ― напроти покинутої хати, що неподалік. Відремонтував. Вмикай і слухай!
― Дядьку Павле!.. Дядьку Павле, а дивіться, які у нас машинки! ― гукнули діти крізь вікно і прожогом повибігали на вулицю.
― Дивна зустріч… Цікава розмова… Несподіваний стук у шибку… І я вдруге не виходила… Заміж не виходила… Не погоджувалася… А тут ― стукіт у шибку… А тут діти ― з хати, надвір… ― перебуваючи наче вся у собі, говорила Ганна.





Форма твору: Любовна література
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 294
Опубліковано: 19.07.2015 13:27





© Copyright: Микола СНАГОВСЬКИЙ



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи