http://www.chitalnya.ru/

Ноктюрн у відлунні латаття

В казкову мить, як сонця сонне світло
Вгорнула ніч у вечорову тінь,
П’янке латаття сном лунким розквітло
Між зоряних небесних володінь.
Дінь… дінь… дінь…

Спішу в розквіту марево небесне,
Розбурхавши відлуння на ходу.
Латаття сну то вирине, то щезне.
Згублю тут може більше, чи знайду?
Йду… йду… йду…

Ховає ніч ясних світань зачаття,
Яке нам осягнути не дано,
Як і чекання. Тут, серед латаття
Тебе я дочекаюсь все одно…
Дно.. дно… дно.

Нарешті ти! З захмарної тривоги
Знайшов цей сон крізь зоряні світи.
Між пахощів лункої застороги
Устигнеш квітку в коси заплести?
Ти… ти… ти…

Устиг! Ця дивна ніч минає швидко
За хмарний обрій в щедрості німій.
І сон минає, та в волоссі квітка
Лататтям пахне з часу веремій.
Мій… мій… мій…



Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Світ душі
Опубліковано: 23.07.2015 19:04