chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

ЯНТАЛКА.

[Віра Петриченко]  Версія для друку


Там, де Рось гомінка, височіє гора,
Там встрічалась закохана пара,
Серця у любові сплелися в вінок,
А річка шептала – не пара, не пара...

Тільки місяць та зорі вірили їм,
Як світиться їхнє кохання,
А вітер втомився благати богів -
Почути єдине прохання.

Прохання у Долі, щоб їхні стежки
Злилися в єдину дорогу,
Та Доля скупа відвернулась від них,
Потупивши очі в підлогу.

Так кріпко, як можна, взялися за руки
Ян і Наталка – кохання і муки,
Щастя своє вони кинули з скелі,
Ховаючи силу любові в дуелі.

З тих пір по весні там гора розквітає,
У кожному серці любов пробуджає,
Місяць і зорі щось тихо ворожать,
Рось із Янталкою ніжно шепочуть.

Шепоче, шепоче, душу тріпоче
Гранітна Янталка – бузковая хмара,
Закохані ніжно й таємно туркочуть,
Й дивуються нишком – яка була пара!
Яка ж то Любов! Яка була Пара!

*PVG* Петриченко В.

Місто Корсунь-Шевченківський Черкаська обл..

Корсунський парк – парк легенд. Тут кожна алея неначе прагне розповісти свою історію. Про одну з них нагадує скульптура «Ян та Наталка», що стоїть у парку на острові Деніс. Вона розповідає про романтичну й трагічну історію кохання двох юних сердець. Було це 200 років тому. Жила в Корсуні одна багата й вельможна шляхетська родина з єдиним сином Яном – спадкоємцем усіх родинних багатств. Батьки зичили красивому й розумному юнаку щасливої долі, бачили його або в імператорському оточенні, або в генеральському чині. І наречену йому підшукували зі свого, шляхетського кола. Та хлопцю запала в душу проста корсунська дівчина Наталка, яка жила неподалік панського маєтку. Довго закохані таємно зустрічалися в Корсунському парку і не наважувалися зізнатися батькам. Та сталося так, що панські слуги побачили їх разом і все розповіли Яновому батькові. Довелося хлопцеві розказати про своє кохання й попросити батькової згоди на шлюб. Та відповідь була однозначна: «Ні! Мало того, що вона селянка, та ще й українка, а ми поляки! Ти зіпсуєш собі життя! А що скажуть про нас наші знайомі та родичі?». Як не благав Ян тата змінити свою думку, той був непохитним. Наталчині батьки також були не в захваті від доньчиного кохання: «Не візьме він тебе, обкрутить та й покине! А як і захоче взяти, то батьки не дадуть! Та й поляк він, чужого роду!». Зрозуміли Ян та Наталка, що не бачити їм щастя разом. «Як не бути нам удвох, то й жити нема для чого!» – вирішили закохані. У розпачі вони кинулися до високої скелі, що нависала над Россю і, узявшись за руки, стрибнули вниз. Цю скелю відтоді стали називати Янталкою, і вона є найвищою точкою острова Деніс. З вуст у вуста передавали легенду про палке кохання Яна та Наталки, аж поки вона не перетворилася на чудову скульптуру – символ вічного кохання.

Це місце є популярним у закоханих пар.

А засаджена бузком гора Янталка під час її цвітіння справляє незабутнє враження.

Мені довелось помилуватись цим парком. Дійсно, дуже красиві місця!


*PVG* ПетриченкоВ.








Рубрика твору: Лірика любовна
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 304
Опубліковано: 05.09.2015 08:31





© Copyright: Віра Петриченко



 
Рецензії


Тетяна Чорновіл   [TETYANCH]   Додано 05.09.2015 в 17:28   Рецензія: позитивна

Гарний вірш - посвята легенді!
А мені навіть соромно стало, що я з тих місць, а про легенду нічого не знаю))).
Правда, коли я там жила, в музеї тільки про Корсунь-Шевченківську битву розказували.





 
Віра Петриченко   Додано 15.09.2015 в 10:30

Дякую за вашу присутність та за увагу !!!

Людина не може все знати! Хтось знає більше, хтось знає менше, а якщо хтось поділиться своїми знаннями, то будуть знати вже більшість.
Я теж не все знаю, та рада цікавим новинам..)))



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи