chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Аввакум в Пустозерську

[Тетяна Чорновіл]  Версія для друку


Переклад поеми Варлама Шаламова
«Аввакум в Пустозёрске»


У ребрах, не в зрубі
Церква моя.
Крізь вищири грубі –
Злий лик житія.

Здійнявся двуперстно
Мій хрест із наруг,
Огнем з Пустозерська
Спахнувши навкруг.

Я славен усюди,
З тавром агнеця,
Легенд пересуди
Затверджу в серця.

Казатимуть сумно,
Що злий був фанат.
Сконав, мов, бездумно
За давній обряд.

Безглуздям проймає
Людський поговір,
В нім правди немає,
Лиш глум недовір.

Не давні обряди
Ворожість несуть.
Для Божої ради
Обряди – не суть.

Нам рушили віру
Від старовини,
Без честі, без міри,
Без дрібки вини.

Що змалку любили,
Що славили ми,
Раптово розбили
Служителі тьми.

В святительськім платті,
В смирень клобуках,
З холодним розп’яттям
В холодних руках.

Тягли нас на плаху,
Зганяли в тюрму,
І, корячись страху,
Ми брали суму.

Наш спір – не духовний
Про вік давніх книг,
Наш спір – не церковний
Про користь вериг.

Наш спір і тривога
Про віру для всіх,
Про право лиш Бога
Карати за гріх.

Карав душ цілитель
Гріхи в тілесах,
І, гнані, обитель
Знайшли ми в лісах.

І праведне слово
Про Божий Завіт
З левиного рову
Лилось на весь світ.

То клич про розплату
За ницість душі.
Ми з Господом свято
Співали вірші,

Сприймаючи радо
Господні слова:
Страждання багато,
Та церква – жива.

І аз, ще незборний,
Завчивши Псалтир,
В Андроньєвський чорний
Прийшов монастир.

Там, видний собою,
Вже з юності зніс
Голодні побої
І допит без сліз.

Там ангел повз варту
До мене злітав,
І хліба для гарту
Безсилому дав.

А далі з-за мурів –
У подвигу світ,
Я в землі даурів
Подався на схід.

На синім Амурі
Молебень служив,
Бурани і бурі
Ледь-ледь пережив.

Морозів навали
Пекли по щоці
І ніздрі порвали
В гористій ріці.

До Бога ж дорога
Одвічно одна:
По дальніх острогах
Проходить вона.

І стерпіти Бога
Пронизливий зір
Не кожному змога
З Ісусових пір.

Настуня, Настася,
Терпи і не плач,
Не кожне ж бо щастя
В одежі удач.

Серденько не край ти
Провістям біди,
Від страти до страти
Спокійно іди.

Бреди вздовж дороги,
Не бійся змії,
Котра босі ноги
Кусає твої.

Ця точно не з раю
Сюди приповзла:
З пекельного краю
Посланниця зла.

Тут щебету птаства
Не чутно, повір,
Терпінню тут вчаться
І мудрості гір.

Я в’язень темничний:
Чотирнадцять літ
Знав тільки брусничний
Забарвлений світ.

Не глум це й безчестя,
Не жах житія,
Душевна фортеця
І воля моя.

В кайданах без страху
Іду здалека,
Та голч мені – благо
І ноша легка.

Над світом стражденним,
Де й слід уже щез,
Я птахом огненним
Злечу до небес.

Крізь голод і холод,
Як прийде пора,
До Бога, мов голуб,
Полину з костра.

Тобі ж сповіщаю,
Розтерзана Русь,
Врагів – не прощаю,
По них ще вернусь.

Нехай я в зневазі
Горів на кострах,
Й розвіяний в часі
Вітрами мій прах.

Чи ж кращого треба
Бажати кінця,
Ніж попелом з неба
Будити серця.

Спочивати в труні
Мав би я за щастя,
Тільки долю мені
Вже змінить не вдасться.

_________________

Не в бревнах, а в ребрах
Церковь моя.
В усмешке недоброй
Лицо бытия.

Сложеньем двуперстным
Поднялся мой крест,
Горя в Пустозерске,
Блистая окрест.

Я всюду прославлен,
Везде заклеймен,
Легендою давней
В сердцах утвержден.

Сердит и безумен
Я был, говорят,
Страдал-де и умер
За старый обряд.

Нелепостей этот
Людской приговор:
В нем истины нету
И слышен укор.

Ведь суть не в обрядах,
Не в этом — вражда.
Для Божьего взгляда
Обряд — ерунда.

Нам рушили веру
В дела старины,
Без чести, без меры,
Без всякой вины.

Что в детстве любили,
Что славили мы,
Внезапно разбили
Служители тьмы.

В святительском платье,
В больших клобуках,
С холодным распятьем
В холодных руках

Нас гнали на плаху,
Тащили в тюрьму,
Покорствуя страху
В душе своему.

Наш спор — не духовный
О возрасте книг.
Наш спор — не церковный
О пользе вериг.

Наш спор — о свободе,
О праве дышать,
О воле Господней
Вязать и решать.

Целитель душевный
Карал телеса.
От происков гневных
Мы скрылись в леса.

Ломая запреты,
Бросали слова
По целому свету
Из львиного рва.

Мы звали к возмездью
За эти грехи.
И с Господом вместе
Мы пели стихи.

Сурового Бога
Гремели слова:
Страдания много,
Но церковь — жива.

И аз, непокорный,
Читая Псалтырь,
В Андроньевский черный
Пришел монастырь.

Я был еще молод
И все перенес:
Побои, и голод,
И светский допрос.

Там ангел крылами
От стражи закрыл
И хлебом со щами
Меня накормил.

Я, подвиг приемля,
Шагнул за порог,
В Даурскую землю
Ушел на восток.

На синем Амуре
Молебен служил,
Бураны и бури
Едва пережил.

Мне выжгли морозом
Клеймо на щеке,
Мне вырвали ноздри
На горной реке.

Но к Богу дорога
Извечно одна:
По дальним острогам
Проходит она.

И вытерпеть Бога
Пронзительный взор
Немногие могут
С Иисусовых пор.

Настасья, Настасья,
Терпи и не плачь:
Не всякое счастье
В одеже удач.

Не слушай соблазна,
Что бьется в груди,
От казни до казни
Спокойно иди.

Бреди по дороге,
Не бойся змеи,
Которая ноги
Кусает твои.

Она не из рая
Сюда приползла:
Из адова края
Посланница зла.

Здесь птичьего пенья
Никто не слыхал,
Здесь учат терпенью
И мудрости скал.

Я — узник темничный:
Четырнадцать лет
Я знал лишь брусничный
Единственный цвет.

Но то не нелепость,
Не сон бытия,
Душевная крепость
И воля моя.

Закованным шагом
Ведут далеко,
Но иго мне — благо
И бремя легко.

Серебряной пылью
Мой след занесен,
На огненных крыльях
Я в небо внесен.

Сквозь голод и холод,
Сквозь горе и страх
Я к Богу, как голубь,
Поднялся с костра.

Тебе обещаю,
Далекая Русь,
Врагам не прощая,
Я с неба вернусь.

Пускай я осмеян
И предан костру,
Пусть прах мой развеян
На горном ветру.

Нет участи слаще,
Желанней конца,
Чем пепел, стучащий
В людские сердца.

В настоящем гробу
Я воскрес бы от счастья,
Но неволить судьбу
Не имею я власти.



Рубрика твору: Поетичні переведення
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 140
Опубліковано: 19.09.2015 22:52





© Copyright: Тетяна Чорновіл



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи