chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Мати

[Іванна Байда]  Версія для друку



І знову я вдома. Зустрічає мене від брами старе подвір’я з протоптаною до хати стежкою. Тут я виріс, тут пройшли юначі роки. Та все це в тумані минулих літ.
Поросла споришем доріжка веде до порога. А на порозі – мати. В одній руці тримає полумисок антонівок, а в іншій – відро ще теплого молока.
Мамо, як тобі живеться одній? Он уже й зморшки пролягли над високим чолом, а в карих очах заховалася така велика туга. Посивіла твоя довга коса, змарніла усмішка,зігнулися від тяжкого життя плечі, та ти для мене все ж найдорожча і найрідніша.
Кидаю на землю важкеньку сумку, обіймаю матір. Старенькі плечі здригаються від мовчазного плачу, а руки міцно-міцно тулять мене до грудей.
Заходимо до хати. Ту усе, як і колись, за часів мого дитинства, нічого не змінилося. З кутків сумно дивляться в очі образи, стіл, покритий білою скатертиною, давній зі скрипом диван. На підлозі постелена ткана доріжка.
І раптом здається мені, ніби я малий хлопчина. По хаті розливається смачний аромат свіжоспеченого хліба, а мати, така молода і красива, кидає іскорки сміху на мою русяву голівку і простягає ще теплий окраєць: «Їж, синку, набирайся сил!».
Струшую головою. Все стає на своє місце. Стара матуся порається біля стола, щоб нагодувати свого сина усім найкращим, що є у хаті. Встаю із-за столу, кладу руку їй на плече: «Сідайте, мамо! Сьогодні я все зроблю. Відпочиньте трохи».
За вікном вітер струшує на землю останнє осіннє листя, натужно виспівує у димарі свої сумні пісні. Ми сидимо вдвох за столом. Я і моя старенька мати.



Форма твору: Інше
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 290
Опубліковано: 27.10.2015 08:59





© Copyright: Іванна Байда



 
Рецензії


Тетяна Чорновіл   [TETYANCH]   Додано 03.11.2015 в 21:09   Рецензія: позитивна

Сумне гарне оповідання.
Так буває. Нічого не поробиш і час не повернеш назад.





 
Іванна Байда   Додано 03.11.2015 в 22:08

Дякую.
На жаль, таке життя.



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи