Дерево
Десь дерево зростало край дороги,
І в кроні негустій тягнуло ввись
Гілки криві та сучкуваті трохи,
Непоказне – таких багато скрізь.
Повз дерево вночі квапливим кроком
Іти з малям матусі довелось.
Плачем зайшлось маля, бо ненароком
Те дерево потворою здалось.
Скрадався тьмою злодій від закону.
В пітьмі минувши дерево просте,
Заклякнув перелякано з розгону,
Подумав – поліцейський його жде.
Закоханий у присмерку нічному
Замріяно дивився на зірки,
Й помітив, як на древі чарівному
Зайшлися зорецвітами гілки.
Суцвіття зір, що з віт упали долу,
Він принести своїй коханій зміг.
Весь світ, що нас оточує довкола,
Ми бачимо відбитком нас самих.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 16.12.2015 20:55